Соціально-правозахисна журналістика, магістратура

Картинки по запросу магістратура навчанняВітаємо на сторінці “Соціально-правозахисна журналістика, магістратура”. Тут Ви знайдете інформацію про освітню програму магістратури Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, дописи студентів та активності навчальної, позааудиторної діяльності Інформація подається в  хронологічній послідовності. Запитання та пропозиції щодо наповнення / використання ресурсів відправляти на пошту: kshenderovskij5@gmail.com для гаранта освітньої програми Шендеровського Костянтина Сергійовича.


Магістерська програма: Соціально-правозахисна журналістика.  Ми не готуємо професіоналів для виробництва тільки контенту. Ми вчимо думати, досліджувати, вдосконалювати журналістику на цінностях прав людини.  Детально на сайті Інституту журналістики.   Перегляд презентації:   Соціально-правозахисна журналістика_презентація ОПП


Картинки по запросу безробіття молоді в україніНебельська Аліна: «Мені 23. Шукаю роботу…». За даними Державної служби зайнятості, в Україні кожна третя молода людина віком до 35 років – безробітна. Серед них – 3,2 тисячі випускників навчальних закладів. Тому проблема молодіжного безробіття залишається актуальною. Про його причини й те, чим служба зайнятості допомагає молоді, я вирішила дізнатися у Солом’янській філії Київського міського центру зайнятості. Далі  Небельська Аліна_молодіжне безробіття


Небельська Аліна

Похожее изображениеЯк правильно писати резюме: навчають фахівці центру зайнятості. Семінар із техніки складання резюме відбувся у Солом’янській філії Київського міського центру зайнятості. Безробітні дізналися про основні типи презентаційного документу, правила й структуру його написання та найпоширеніші помилки в резюме. Далі  Небельска Аліна_як писати резюме_безробітні_центр зайнятості


Небельська Аліна: (Не) говорити  (не) мовчати

Що варто змінити новому парламенту в регулюванні свободи слова

Про межі свободи слова, критерії її обмеження та прогалини в національному законодавчому регулюванні розповів Олександр Бурмагін, медіа-юрист, адвокат, експерт ГО “Платформа прав людини”. Розмова відбулася в рамках фестивалю для студентів/ок-журналістів/ок та викладачів “Праволюдяність: Медіафест 2019” у робочій групі “Свобода слова в умовах конфлікту”.

Перше, що необхідно пам’ятати про свободу слова — вона не є абсолютною. Тобто це означає, що право людини на свободу слова у певних випадках можна обмежувати. У практиці Європейського суду з прав людини існує три критерії, коли свобода слова правомірно обмежується. Перший з них — коли це передбачено законом. Але не обов’язково саме Законом України, прийнятим Верховною Радою.

“Це може бути будь-який нормативно-правовий акт. Але, відповідно до міжнародних стандартів, закон повинен бути якісним. Тобто не просто формально прописати в законі, що, наприклад, в такому випадку журналісту заборонити використовувати техніку, а в такому ні. Закон має бути якісним в тому плані, щоб людина, яка його прочитає, могла розуміти наслідки своїх дій при виконанні цього закону або його порушенні”, – наголошує Олександр Бурмагін. На думку юриста, наше національне законодавство часто неякісне через нечіткість дефініцій та його незрозумілість.

Ще одна проблема у площині свободи слова в Україні — немає її законодавчого регулювання в Інтернеті. Сюди належить відсутність офіційного статусу онлайн-видань. А це тягне за собою наступну проблему — журналісти, які працюють в онлайн-ЗМІ, не захищені законодавством. Вільне створення онлайн-медіа негативно впливає і на національну безпеку держави. Як каже медіа-юрист, за 5 років конфлікту на сході України держава не спромоглася виробити жодних механізмів для врегулювання цих питань.

Інші критерії обмеження свободи слова — це переслідування легітимної мети (наприклад, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, захисту репутації тощо) та необхідність у демократичному суспільстві. Це, як каже медіа-юрист, змістовний критерій, який визначає баланс: чому надавати пріоритет — свободі слова чи приватному життю. Щоб обмежити свободу слова необхідні усі три критерії. Відсутність якогось із них є порушенням стандартів Європейської Конвенції з прав людини та статті 34 Конституції.

Стосовно регулювання свободи слова в умовах конфлікту, на думку експерта, у нас теж багато законодавчих дір. Наприклад, після зміни АТО на ООС Закон “Про боротьбу з тероризмом”, який встановлював хоч якісь рамки щодо поширення інформації, став не дотичний до ООС і більше не регулює ситуацію на сході України, зокрема, й свободу слова та свободу поширення інформації. Тому новому парламенту є над чим працювати, щоб врегулювати законодавчу сферу свободи слова в умовах конфлікту.

Нагадаємо, Олександр Бурмагін виступив у рамках фестивалю про права людини “Праволюдяність: Медіафест 2019”, який відбувся у селі Глібівка, Київської області з 26 по 30 серпня. У фестивалі взяли участь близько ста учасників та учасниць із 24 університетів України. Організатори фестивалю: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, Центр прав людини ZMINA та Програма розвитку ООН в Україні.


Сидорук Катерина

Медіафестиваль “Праволюдяність”: виклики для журналістської освіти

ІІ Медіфестиваль “Праволюдяність” знову згуртував навколо себе студентів та студенток з усієї України. Для участі прибуло близько 100 учасників з 24 університетів України. Захід відбувся завдяки Інституту журналістики, Центру прав людини ZMINA та Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН).

Фестиваль покликаний допомогти  майбутнім журналістам глибше зануритися в професійну тематику прав людини, а також зрозуміти принципи відображення соціально важливих тем в суспільстві. Нині фестиваль сміливо можна назвати однією із цеглин фундаменту журналістської освіти. Адже роботу медіаекспертів та медіагероїв на заході можна вважати викладацькою, оскільки вони надали знання в правозахисній та соціальній тематиці, а також навчили тонкощам роботи з героями журналістського медіапродукту.

Впевнено фестиваль займає місце формуючої платформи для залучення студентів до правозахисної спільноти, а також виступає генератором мотивації для учасників  піднімати складні соціальні питання в суспільстві, стати на захист прав людини, взяти до рук свою зброю – “Слово”.

Протягом медіафестивалю учасники знайомилися, обмінювалися знаннями, вчилися у медіаекспертів, шукали відповіді на складні питання. Всі отримані знання учасники втілювали у своїх проектах: зокрема створення репортажного фото, плакату та стріт-арту.

На етапі розвитку інформаційного суспільства, важливо сьогодні, щоб журналісти були пропагандистами прав людини, тому й фундамент освіти журналістів повинен будуватися на правах людини.


Вчимося разом. Офіційний старт інклюзивного навчання в Україні задав прийнятий у 2017 році Закон України «Про освіту». Під час розробки та впровадження інклюзії було враховано не лише іноземний досвід, а попередні спроби українських проектів. Який український формат інклюзії сьогодні?
Авторка Євгенія Задорожна. Екзаменаційний лонгрід.
…З 2017 року Міністерство освіти і науки України поступово реалізує реформу шкільної освіти. Передбачається, що в новій українській школі кожен вчитель вмітиме працювати з дітьми з особливими освітніми потребами. Законодавчо визначено поняття особи з особливими освітніми потребами. Це «особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту»...Важливо, що до цієї категорії осіб відносяться не лише учні з інвалідністю. Кабінет Міністрів України 14 листопада 2018 року затвердив Перелік деяких категорій осіб з особливими освітніми потребами. Внутрішньо-переміщені особи, діти-біженці та діти, які потребують додаткового та тимчасового захисту тощо також можуть підпадати до категорії осіб, які потребують додаткової підтримки під час освітнього процесу…. 
Читати та дивитись за посиланням: Задорожна Євгенія про інклюзію…

СТВОРЕНО ЖІНКАМИ. ПРАВОЗАХИСНІ ОРГАНІЗАЦІЇ «ЄВРОМАЙДАН SOS» ТА «КРИМ SOS». Авторка Олеся Зенталь. Екзаменаційний лонгрід.

….З 30 листопада 2013 року Україна у різних її частинах регулярно потребує екстреної допомоги. Революція Гідності, окупація Автономної Республіки Крим та збройний конфлікт на сході України стали процесами, наслідки яких даються взнаки кожного дня в тілі нашої країни – особливо, в східних та південних областях. Однак там, де потребують допомоги – приходить і захист. З першого дня як Революції Гідності, так і окупації Криму, на допомогу країні та її громадянам прийшли жінки, які створили правозахисні ініціативи у відповідь на SOS-сигнали суспільства – організації «Євромайдан SOS» та
«Крим SOS». Їхня діяльність протягом шести років невпинно продовжується кожного дня, а самі засновниці своїм прикладом доводять – у важливий та скрутний для країни час захистом можуть займатися не лише чоловіки, але й жінки. Про найголовніші правозахисні SOS-організації країни, створені жінками – далі…

Стратити не можна помилувати… Яке воно – правосуддя щодо неповнолітніх? Авторка Аліна Небельська. Екзаменаційний лонгрід.

…Минулого літа я стала свідком розмови моєї мами та її дуже хорошої подруги Наталі. Подруга із прикрістю згадала та обговорювала історію, яка трапилася в її сім’ї близько 20-и років тому. Того вечора, який потім змінить життя її родини, вона разом із чоловіком та двома п’ятнадцятирічними синами Максимом та Дмитром святкували день народження хрещеної вдома у своїх кумів. Було багато гостей, кожен зайнятий своїми справами. Поки всі святкували, Максим та Дмитро (всі імена змінено через анонімність) без дозволу взяли ключі від машини господарів і поїхали кататися містом. І все було б добре, якби підлітки, які не мали досвіду водіння, не побили машину…Злякавшись, вони залишили її на місці аварії і втекли. Пані Наталя просила куму Марину не подавати заяву до поліції, щоб не ламати хлопцям життя. Але кума все-таки подала заяву, було відкрито кримінальну справу. Суд виніс неповнолітнім вирок у вигляді умовного терміну, а також зобов’язав батьків сплатити матеріальну компенсацію за машину. Після цього мама Наталя поїхала із синами на заробітки до Польщі відробляти гроші за машину, бо такої суми в родини не було…Зараз братам по 36. У них власні сім’ї, діти, і життя триває. Але секундна підліткова нерозсудливість і бажання провести час на славу дорого коштували: були і осуд та перешіптування людей за спинами, і негативний слід в майбутньому: неможливість служити в армії та проблеми із пошуком роботи через умовний термін, і вимушений виїзд на заробітки….

Як писати про біженців

Авторка Дарина Ребро. Екзаменаційний лонгрід.

Скоро буде 20 червня – Всесвітній день біженців. Питання біженців є актуальним для України, адже за підрахунками ООН їх тут проживає майже 3 тисячі та ще близько 7 тисяч людей попросили притулку. Ця кількість невелика, проте якісне висвітлення цієї теми є важливим для того, аби не допустити упередження та поширення стереотипів. Після скандалу з поселенням біженців в Яготині в багатьох медіа було виявлено мову ворожнечі. А результати соціологічного дослідження показали, що лише 25% українці готові прийняти біженців в Україні, якщо ті дійсно потребують захисту. Результатом недостовірної інформації є поява стереотипів серед українців та упереджене ставлення. Від журналістів, які висвітлюють цю тему залежить спокій українців та безпека самих біженців, які обрали притулком Україну.

Читати та дивитись за посиланням: Аналітика від Дарини Ребро 

Також читати матеріал від Дарини Ребро Як писати про біженців і не бути ксенофобами на MediaLab


ВІДТІНКИ СТАРОСТІ. Авторка Катерина Сидорук. Екзаменаційний лонгрід.

…Їх часто називають дратівливими, сердитими та упередженими, вони можуть бути пригніченими, а часом і забудькуватими. Але чи справді це так? Відповідь очевидна – НІ!
Адже сьогодні процвітає ера стереотипізовоного суспільства. Насправді ж навіть у літньому віці люди здатні вивчати сучасні технічні новинки, займатися улюбленою роботою, по-новому закохуватися та переживати другу молодість….

Читати та дивитись за посиланням: Сидорук Катерина про права людини та старіння…


Чому ЄС скорочує кількість викидів CO₂? Авторка Аліна Козак. Екзаменаційний лонгрід…Щороку представники близько 200 країн світу зустрічаються на Всесвітній конференції ООН з питань захисту клімату, щоб ухвалити новий пакет заходів для реалізації Паризької кліматичної угоди. Метою цього документу є скорочення викидів парникових газів, аби не допустити потепління клімату більш ніж на два градуси за Цельсієм до кінця століття у порівнянні з рівнем доіндустріальної доби. Читати та дивитись за посиланням: природоохоронний матеріал від АліниКозак


Студентки  магістерської програми “Соціально-правозахисна журналістика” завітали до Борисполя і провели тренінг з медіаграмотності за участю школярів Ліцею “Дизайн-освіта”.  Крім того, мали змогу поспілкувались про соціальні мережі й безпеку в інтернеті, організувати гру, аби зрозуміти суть комунікації та запросити на екскурсію до ІЖ!
Досі не можу забути питання однієї з учениць : “А як ви це все знаєте?”. Інтернет і соціальні мережі – все це не так жахливо, як можуть описувати дорослі дітям. Варто пояснювати користь, попереджати про різні ризики постійно, адже мережа динамічна! Євгенія Задорожна, Інна Бєлінська, Дарина Ребро


ПРАВО НА ДОПОМОГУ
«Я вимагаю адвоката!» – часто можна почути у відділках поліції, але на питання, чи є він, відповідь затриманих далеко не завжди є ствердною. Або ж, коли ситуація впевнено крокує у напрямі судового розгляду – цілком логічно постає питання захисту, однак не всі мають кошти, щоб забезпечити ним себе. Навіть консультація юриста вимагає оплати, і не кожна людина може собі її дозволити, через що певна ситуація може ще більше ускладнитися. І саме у таких випадках, коли людина «не може» – «може» держава, яка у 2015 році створила 100 місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Вторинна не значить гірша….. Далі читати ТУТ: Зенталь Олеся_про центр безоплатної правової допомоги

Про інше в матеріалі Задорожної Євгенії: Задорожна_Репортаж_ЦБПД


Для тих, хто підтримує соціально-правозахисну журналістику та діалог меншості – більшості в українському суспільстві

15 квітня відкрита лекція/дискусія/обмін інфо «Медіа та місця несвободи: системні порушення прав людини та адвокаційні дії». Спікер Маргарита Тарасова, координаторка проектів Центру прав людини ЗМІНА, журналістка. Закінчила магістратуру Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У журналістиці – з 2009 року. Працювала кореспонденткою інформаційно-аналітичної програми на ТРК “Ера”, редакторкою стрічки суспільних новин у “Gazeta.ua”. Готувала матеріали для «Української правди», «Новое время», «The Ukrainians», «Дзеркала Тижня» тощо.  З 2015 року є волонтеркою міжнародної правозахисної організації Amnesty International. З 2016 року є монітором Національного превентивного механізму проти тортур, в рамках якого відвідує місця несвободи без попередження для протидії в них катуванням.

22 квітня відкрита експертна оцінка/дискусія/обмін інфо «Медіа та діти: системні порушення прав дитини та адвокаційні дії».  Спікер ОЛЕНА РОЗВАДОВСЬКА. Волонтерка на Сході України – на лінії вогню.  Правозахисниця. Лідерка Громадської організації “Українська організація захисту прав дітей “Синє пташеня”.  Дописує на Дзеркалі Тижня: https://dt.ua/author/olena-rozvadovska Цікаве інтерв’ю з нею: https://credo.pro/2016/06/159965   Її голос на Громадському радіо: https://hromadske.radio/persons/olena-rozvadovska


Дар’я Свиридова: перед нами дуже багато нових правових викликів

 За плечима Дар’ї Свиридової більше восьми років досвіду у правозахисній діяльності. Правозахисниця родом із Криму, але у квітні 2014 року вимушено залишає півострів у зв’язку з погрозами життю через власну діяльність. Сьогодні Дар’я — юристка Української Гельсинської спілки з прав людини, активно займається захистом прав постраждалих від воєнних злочинів через війну на сході України та вивчає ситуацію з правами людини в анексованому Криму. Готує позови до Європейського суду з прав людини та супроводжує ключові справи у національних судах. Координаторка освітніх програм для юристів УГСПЛ. У збірці історій “Кримський альбом: історії правозахисників” розповідає її авторці Ірині Виртосу, що мріє прокинутися під звуки прибою в українській Ялті.

– Дар’є, як би ви пояснили поняття прав людини не юридичною мовою для пересічних громадян? – Загалом права людини — це відносини людини та держави. Це все, що виникає між людиною та державою. Порушень прав людини між людиною та людиною бути не може. Тобто права людини — це завжди про конфлікт між державою та людиною або про невтручання держави у свободи людини. У мене є колега, який дуже полюбляє казати, що права людини — це такі червоні прапорці, за які державі заборонено заходити.

Все інтерв’ю від Небельської Аліни читати ТУТ:  інтерв’ю з правозахисницею  Свиридовою Дарією  

Інше інтерв’ю. Соломія Кручова, журналістка Тернопільської правозахисної групи та монітор НПМ, розповіла про свою активність в проектах, орієнтованих на демократичні цінності та права людини. Як розвивається правозахисна журналістика в Тернополі читайте в інтерв’ю від Задорожної Євгенії.


Про нові форми насильства в інтернеті дискутували на заході в рамках фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Сьогодні ми не уявляємо свого життя без інтернету, а тим паче соціальних мереж. Зависаємо в них, ще не встигнувши навіть нормально прокинутися. Не можемо спокійно поїсти, не перевіривши месенджери, або не переглядаючи щось у мережі. Постимо наші уподобання, плани, мрії, подорожі, події з повсякденного життя, фотографії перед сотнями друзів та підписників, багатьох із яких навіть не знаємо. При цьому, часто не замислюємося над тим, наскільки висвітлення всієї цієї інформації може бути небезпечним для нас та зіграти із нами злий жарт. Про нові форми насильства в інтернеті, способи самозахисту від них та протидію на суспільному рівні дискутували на заході “Діджиталізація насильства: сталкінг, булінг, порнопомста” в рамках ХVI Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.  Повний текс журматеріалу Аліни Небельської читати ТУТ: Небельська_Діджиталізація насильства_ Docudays UA


Вікторія Єрмолаєва: Як зробити правозахисну журналістику цікавою

Вікторія Єрмолаєва – фігура знакова у правозахисній журналістиці. За час своєї діяльності співпрацювала з кримськими і українськими телеканалами та інтернет виданнями. Має досвід роботи з правозахисними організаціями. Сьогодні Вікторія – журналістка, редакторка сайту “Повага”, ведуча програм «Ранкова хвиля», «Громадська хвиля», «Київ-Донбас», авторка та ведуча спецпроекту «ДНО: дезінформація, наклеп, обман». З 2018 року – членкиня правління Громадського радіо. …Права людини – одне з найболючіших питань сучасного суспільства. І воно вимагає ефективних механізмів вирішення. Сьогодні правозахистом займаються не лише представники юриспрунденції, а й журналісти. Та як писати про складне просто? Як зробити правозахисну журналістику цікавою? Ділиться порадами Вікторія Єрмолаєва… Читати весь  матеріал від Катерини Сидорук  або ТУТ:  від Катерини Сидорук


НАОЧНО ПРО ІНТУЇТИВНИЙ ФУТБОЛ. РЕЦЕНЗІЯ НА ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ ФІЛЬМ «ТРЕНЕР». «Сейчас опасный штрафной. Стоит стенка и человека четыре закрывают вратаря. Все разбежались… Удар низом. Удар в голову. Вратарь перехватил мяч… Хорошо. Контратака. Зацепился… Но! Что… Что ты делаешь?! Гол!!!»…
Думаєте, те, що ви зараз прочитали, було сказано футбольним коментатором? Частково – так. Але не тим, який сидить зверху, у коментаторській кабіні, та коментує для тих, хто бачить. Воно було сказано тим, хто приходить на стадіон разом з тими, хто не бачить – а лише чує. Ці слова на початку фільму говорить Олег Кирилов – головний тренер Національної збірної Республіки Білорусь з футболу серед незрячих. Він прийшов на звичайну гру збірної Білорусі з футболу разом з членами своєї команди, кожен з яких є незрячим. Вони не можуть бачити гру: не можуть подивитися на подачу м’яча, динаміку гри, футболістів, їхню форму, глядачів, їхні реакції, зелене поле, масштаби футбольного стадіону. Вони можуть лише уявити це – зі слів свого тренера, який для кожного є не лише персональним футбольним коментатором, але й наставником та другом. Читати весь текст рецензії від Олесі Зенталь: Зенталь Олеся_Рецензія на фільм Тренер


МОВЧАТИ НЕ МОЖНА, ДІЯТИ. КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ ЗА ЗАХИСТОМ СВОЇХ ПРАВ…«Я маю право!» – цю фразу хоч один раз та використовував кожен з нас у своєму житті. А ось де це право захищати – знає не кожен. Нещодавнє соціологічне опитування Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва показало, що 55% громадян України ніколи не намагалися захищати свої права. Аби знизити цей невтішний відсоток, ми підготували добірку установ, до яких можна звернутися за захистом своїх прав, відповідно до ст.55 Конституції УкраїниЧитати весь  матеріал Олесі Зенталь


Навіщо Україні правозахисні журналісти?  Дві відповіді….

Есе від Задорожної Євгенії  Задорожна_ЕСЕ

Есе від Зенталь Олесі Зенталь_ЕСЕ


Картинки по запросу універсальний дизайнСвіт, зручний для всіх. Основні принципи універсального дизайну…

Універсальний дизайн (скорочено УД) – це дизайн предметів, середовища, програм та послуг, покликаний зробити їх максимально придатними для використання всіма людьми без потреби адаптації чи спеціального дизайну. Універсальний дизайн не виключає застосування за необхідністю допоміжних пристроїв для конкретних груп людей з інвалідністю. Так тлумачить поняття УД Конвенція ООН про права людей з інвалідністю (2006), яку Україна ратифікувала в грудні 2009 року. Але універсальний дизайн стосується не тільки людей з інвалідністю. Він створює зручний, доступний світ для кожної людини, не залежно від її віку, зросту, ваги, статі, розумових здібностей, мови, походження, наявності чи відсутності інвалідності. Тобто людина на зріст 190 см повинна зручно їхати у громадському транспорті, не боячись вдаритися головою об верх маршрутки чи вагону метро. Молода мама з дитячим візочком має легко по пандусу заїжджати до поліклініки, а не витягувати візок по кожній окремій сходинці, тому що про пандус просто-напросто забули. Вегетаріанець чи алергік може пообідати у будь-якому закладі громадського харчування, бо і для нього знайдеться відповідне меню…. Читати весь  матеріал Аліни Небельської 


Хто насправді захищає політичних в’язнів Криму?

На території Росії та анексованого Криму перебуває 69 українських політичних в’язнів. В умовах, коли міжнародне право не працює, а звільнення заручників залежить від політичного рішення Кремля, активісти та журналісти шукають різні способи правозахисної боротьби….Читати весь  матеріал Аліни КОЗАК


5 речей, які надають “суперсилу” хворим дітям на одужання і навчання

Першу соціальну франшизу для організації навчального процесу для дітей, які перебувають у лікарні, презентувала громадська організація «Маленьке серце із мистецтвом». «Школа супергероїв: посібник із втілення» – це готова інструкція до дії – вона детально пояснює, як організувати та облаштувати освітній простір у лікарнях….  Читати весь  матеріал Євгенії Задорожної


Що є порушенням прав дитини

Дитина – це особистість, яка має свої права та свободи, які задекларовані у міжнародних законодавчих документах. Основним є Конвенція ООН про права дитини. В українському законодавстві основними правовими документами, які регулюють це питання, є Конституція України, Сімейний кодекс України, Закон України “Про охорону дитинства” та Цивільний кодекс України.

Порушенням прав дитини є її обмеження у правах і можливостях, які закріплені нормами міжнародного та державного законодавства. Зокрема в Конвенції про права дитини зазначено, що кожна дитина має право:

на особисте життя та захист від посягань на нього, право на захист від усіх форм фізичного та психологічного насильства, право на відпочинок і дозвілля;

на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може нести небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в здобутті дитиною освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень, захист дитини від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини, захист від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання.

Читати весь  матеріал Катерини Сидорук


П’ять способів допомогти біженцю в Україні.

На червень 2018 року в Україні зареєстровано 2,7 тисяч біженців і ще 4 тисячі іноземців проходять перевірку на те, чи можуть вони претендувати на статус біженця. Серед них – сирійці, які втекли від громадянської війни, афганці, на батьківщині яких війна триває вже 40 років, іранці, які виїхали з країни через переслідування за християнську віру чи політичні погляди від проісламської влади, сомалійці та суданці, які втекли від геноциду та голоду і багато інших.  Біженці в Україні щодня стикаються з великою кількістю проблем: від матеріального забезпечення до соціально-психологічної адаптації в нових для себе умовах. У наших силах – облегшити їм, хоч трохи, життя, допомогти інтегруватися у наше суспільство. Пропонуємо 5 способів, як це зробити…

Читати весь матеріал Дарини Ребро.


Стандарти ПРАВ ЛЮДИНИ. Журналістика.

Український інститут з прав людини:  завершився тренінг: Міжнародні стандарти прав людини. Журналістика. Дуже сподіваємось, що інформація, яку отримали учасники, буде їм в нагоді та призведе до позитивних зрушень в країні! Серед учасників та учасниць тренінгу Небельська Аліна та Задорожна Євгенія, студентки магістратури Інституту журналістики за ОПП “Соціально-правозахисна журналістика”.

Новий посібник “Міжнародні стандарти прав людини Журналістика” буде додано з часом.


Навчання на досвіді для студенток Соціально-правозахисної журналістики інституту журналістики «Кілька годин з Іриною Славінською на Хрещатику,26»

Відгуки студенток.

Козак Аліна: «Це те, чого ми дуже чекали і хотіли ще під час навчання на бакалавраті. Адже таке спілкування дозволяє нам більше дізнатися про роботу журналістів, їхнє бачення розвитку правозахисної журналістики, внутрішню комунікацію компаній або організацій. Мені дуже сподобалося спілкування з Іриною Славінською. А особливо важливими були її поради щодо наших матеріалів на правозахисну тематику, а саме поєднання декількох напрямів. Наприклад, літні люди + природоохоронна тематика. Ми про це також говорили на парах. Окрім цього, вона розповідала про особливості роботи на радіо, підготовку до ефіру, наголосила на важливості й актуальності сторітелінгу (Катерина Зінов’єва про це також зазначала). Ми спостерігали за роботою Ірини, коли вона вела програму. А також відвідали музей “Українського радіо”. З Іриною дуже цікаво спілкуватися. Вона дала багато класних порад, а я зробила висновки, над чим потрібно працювати, що вивчати. Дуже дякую!»

Сидорук Катерина: «Сьогодні змогла побачити всі нюанси роботи радіостудії. Від Ірини Славінської отримала кілька кейсів: 1) Розвиток її кар’єри та практичні поради; 2)Ти або журналіст або правозахисник. Питання вибору; 3)Підготовка до інтерв’ю, які джерела використовувати».

Зенталь Олеся: «Зустріч складалася з трьох частин (екскурсія музеєм, спостерігання за радіоефіром та спілкування з Іриною Славінською).   Кожна частина була цікавою та пізнавальною. Особливо продуктивним було спілкування з Іриною Славінською – людиною та журналісткою зі стійкою життєвою та професійною позицією».

Небельська Аліна: «Зустрічі передувала екскурсія кабінетами радіо, яку провів Анатолій Табаченко, радник генпродюсера “Українського радіо”. Він показав нам кабінет, у якому зібрані старі світлини, розклад програм періоду 1940-их, старенький проводовий радіоприймач, монтажний стіл для ручного монтажу, які розповідають про історію становлення та модернізації “Українського радіо”. Також ми відвідали коментаторську кімнату та приміщення, у яке допускаються тільки журналісти, які проводять прямі ефіри, та працівники, які слідкують, щоб у прямому ефірі не виникло ніяких казусів.

Далі нас запросили до апаратної слідкувати за тим, як відбувається прямий ефір програми Ірини Славінської “Права людини понад усе”. Ми змогли наживо поспостерігати, як працює ведуча, за поведінкою гостей програми, їх мімікою, емоціями. Редакторка програми при нас телефонувала ще до двох правозахисників, які мали надати телефонний коментар у прямому ефірі, а також приймала дзвінки слухачів, які, не зважаючи, що темою програми було те, чи виконує Україна вимоги Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ставили питання про пенсії та чому їм не виплачують субсидії. Було цікаво відслідковувати комунікацію ведучої із звукорежисеркою та редакторкою, адже тільки ми чули ці залаштунки.

Після програми у нас була душевна дружня бесіда з Іриною Славінською в її кабінеті. Ірина поділилася лайфхаками роботи у прямому ефірі: якщо гість думає над відповіддю або йому на очі навертаються сльози — це варто описати під час програми; голос ведучої не повинен бути беземоційним, але і не повинен переходити в писк. Також Ірина зазначила про тренд сторітеллінгу, зокрема, говорила про те, що сьогодні дуже мало історій успіху про ромів: адвокатів, науковців, художників. Наголосила, що правозахисним журналістам насамперед треба знати нормативну базу, а також порадила читати іноземні медіа, слухати подкасти на BBC та дивитися іноземні канали. Журналістка порадила прочитати книгу “Східно-Західна вулиця”, яка розповідає про нюрнберзький процес та, на думку Ірини, корисна нам як правозахисним журналістам. Розмова була різносторонньою: говорили і про гендер, і про правозахисну журналістику, і про роботу на радіо, і про журналістику в цілому».

Задорожна Євгенія: «..на зустрічі з І. Славінською дуже сподобалось. Журналістка поділилась практичними порадами, з якими ділилися з нею на початку кар’єри, надавала приклади, імпровізувала щодо наших тем. Гарно була подана тема, як працювати з статистикою в журналістиці (акцент на те, що статистика приховує), поділилась своєю позицією щодо “активіст” і “журналіст”. На всі питання відповідала розгорнуто, але щодо журналу “Просто неба” дійсно було більше узагальнено, мов “класний проект” тощо. Дуже корисно і пізнавально, коли були в апаратній під час ефіру, побачили роботу ведучої і редакторки, як реагувати тощо».

Про Ірину Славінську рекомендуємо читати: на Українській Правді, в матеріалі “Говори, пиши, борися: бесіда з ведучою, перекладачкою, активісткою Іриною Славінською” на Platfor.ma; Сайт “Повага“. СЛУХАТИ програму “Права людини понад усе“. Також слухати “Сексистські жарти, або що тут такого“, у мікрофона Ірина Славінська.


Ірина ВиртосуПравозахисна журналістика — це журналістика, націлена на зміни  в суспільстві

Правозахисна журналістика націлена на здійснення якісних і позитивних змін у сфері захисту прав людини. Журналіст для цього не просто інформує про певні проблеми, а й бере активну участь у їх вирішенні.

На цьому наголосила Ірина Виртосу, журналістка Центру інформації про права людини, координаторка Журналістської мережі з прав людини, під час бесіди з магістрантками соціально-правозахисної журналістики в Інституті журналістики. За словами Ірини, для правозахисної журналістики важливими є небайдужість та публічність. “Коли кримському адвокату Емілю Курбедінову вручили попередження про екстремістську діяльність, а він же просто робив свою роботу – захищав активістів у СІЗО, то про це заговорили всі українські журналісти. Цю інформацію передали і в міжнародну громадську спільноту. Також вийшли активісти в Криму, стали біля суду і чекали, поки закінчиться судовий розгляд його справи. Чи дали б Курбедінову п’ять днів арешту і відпустили, якби не було такої публічності?” – навела приклад гостя.

Результативність правозахисної журналістики Ірина Виртосу продемонструвала на кейсі про заборону абітурієнтам із інвалідністю подавати документи на спеціальність «Ведучий програм телебачення» в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Ірина, разом із телеведучою Уляною Пчолкіною, яка пересувається на інвалідному візку, взяли коментар у директора ІЖ, аби розібратися у проблемі та з’ясувати, чим викликані такі вимоги.

“Ми опублікували матеріал, і буквально за тиждень вимога була усунена.  Відбулася певна зміна. Якби хтось із журналістів не схвилювався цією проблемою, якби не розібрався, у чому вона, якби не підійшов до керівництва інституту, якби не запитав, у чому справа, якби інститут не виправив це…”, – демонструє Ірина, як журналістська небайдужість та готовність керівництва до виправлення недоліків породжують результат. Але спікерка попереджає: «Правозахисний журналіст повинен бути готовим до того, що результату може і не бути».

Ірина Виртосу порадила студенткам займатися тими темами, які їх глибоко хвилюють, та визначитися, хто вони – правозахисні журналістки чи правозахисниці.

Гостя зазначила, що дискусії стосовно наукового визначення правозахисної журналістики поки ще тривають. Однак уже зараз можна виокремити два підходи щодо трактування правозахисної журналістики: як вузької тематичної спеціалізації та як журналістської діяльності, “яка має у своїй основі цінність прав людини за замовчуванням” (йдеться про невикористання мови ворожнечі, вживання коректної термінології, розгляд людини як основи журналістського матеріалу, а не лише як джерела інформації).

Ірина Виртосу – випускниця Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» та міжнародної програми International Visitor Leadership Program (США). Кураторка навчальної дисципліни “Правозахисна журналістика” в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Матеріали про права людини друкувала у таких виданнях, як “Українська правда”, “Радіо “Свобода”, “Дзеркало тижня”, “День” та інші.

Небельська Аліна, 1 курс магістратури ІЖ КНУ, соціально-правозахисна журналістика. Читати також: Задорожна Євгенія про зустріч з Іриною ВиртосуКозак Аліна про зустріч з Іриною ВиртосуСидорук Катерина про зустріч з Іриною Виртосу ; Зенталь Олеся про зустріч з Іриною Виртосу


Прес-тур за участю студенток 1-го курсу магістратури ОПП «Соціально-правозахисна журналістика» інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 13 лютого 2019 р. ( навчання на досвіді). Тема «Активізм та актуалізація прав людини в Україні: напрямки, механізми, процедури, проекти та персоналії»:

  • ПРООН: Модель міжнародної організації в Україні, особливості інформаційно-комунікаційної та іміджевої складової.
  • Регіональний центр з прав людини (Роман Мартиновський),  УГСПЛ (Даша Свиридова): про справи ЄСПЛ, Крим, освіту з прав людини; взаємодію з прес-службою (коаліція ГО + співпраця з ЄСПЛ).
  • Центр інформації про права людини: про напрямки роботи організації, редакції, персональний вибір журналіста (класична правозахисна організація).
  • Fight for Right Юлія Сачук. Про сучасні методи захисту прав людини людьми з інвалідністю (нішева ГО).

Спікери: Ірина Виртосу, куратор навчання від організацій громадянського суспільства та мережі правозахисних журналістів; Шендеровський Костянтин Сергійовичк.н.с.к., доцент Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, викладач соціальної та правозахисної журналістики, Заслужений працівник освіти України.

Лаконічні відгуки студенток за результатами прес-туру 13 лютого 2019: 13_02 прес_тур_відгуки студенток


Катерина Зіновєва : «Роль журналіста посилюється
і, відповідно, його відповідальність»

На зустрічі із студентами Інституту журналістики КНУ вона розповіла, чому вся журналістика є правозахисною та як важливо вміти розповідати історії.

«Перед тим як писати певний матеріал, журналіст має думати про цільову аудиторію – для кого він його готує та кого взагалі це цікавить сьогодні», – говорить Катерина Зінов’єва. На все завжди є різні точки зору, тому для журналіста важливе вміння аналізувати та балансувати позитивний і негативний погляди, аби читач мав змогу поставити оцінку і сформувати власне судження. «Журналістика – це не суд. Ми не засуджуємо і не виправдовуємо, – підкреслює журналістка.  – Цю задачу ми віддаємо суспільству».

На її думку, журналіст – це посередник між ньюзмейкерами і суспільством, який може правильно розкласти все «по поличках», що відбувається, проаналізувати це і в загальному вигляді подати аудиторії. «Це, умовно кажучи, телефон. Ми знаємо, що телефон може бути зіпсований. Якщо ми маємо якійсь проблеми із телефоном, людина нас може не почути, а сенс буде вже не той. Цінність журналіста падає», – підсумовує Катерина Зінов’єва.

Професія журналіста передбачає вміння збирати правильні та повноцінні дані, їх аналізувати, логічно пов’язувати одне з одним та вміння розказувати історії – storytelling. «Журналістика створена для людей, тому треба вміти розповідати історії», – акцентує увагу Зінов’єва. В будь-якій історії є 3 рівні конфліктів : внутрішній (розповідаємо про внутрішні переживання героя), зовнішній (оповідаємо, як герой комунікує із зовнішнім світом) та глобальний (як глобально ця проблема впливає на суспільство, чи пов’язана з іншими проблемами). Задача журналіста – кожну проблему розглянути з цих рівнів. Не можемо розповідати історію на основі внутрішніх переживань героя. Після постановки проблеми журналіст має розуміти, як її вирішити або принаймі запропонувати шляхи її вирішення». Журналістка додає : «Все інше – це популізм та полеміка».

Катерина Зінов’єва переконана, що за умов російсько-української війни немає «військової журналістики» : «В українських реаліях склалась ситуація, коли людям на мирних територіях потрібно пояснювати, що таке війна, хто такі переселенці, хто залишився на Донбасі, хто такі військові та як це трансформує суспільство. За кризових умов країни роль журналіста посилюється і, відповідно, його відповідальність перед людьми». Соціальна відповідальність журналістів полягає в тому, аби не загострювати конфлікт – потрібно шукати компроміс.

Нагадаємо, що Катерина Зінов’єва у 2015 році стала переможцем у номінації «Надія журналістики» (з роботою «Евакуація з Дебальцевого : як і куди виїжджають з лінії вогню», ICTV) та фіналісткою у номінації «Краще подання складної теми» 2017 року (за цикл матеріалів «Уроки російською», InfoResist) конкурсу професійної журналістики «Честь Професії».

Авторка замітки:  Євгенія Задорожна, соціально-правозахисна журналістика, 1 курс магістратури Інституту журналістики 


Основна світлина Ольги РешетиловоїПравозахисна журналістика не відміняє принципів класичної

Правозахисна журналістика не відміняє принципів стандартної журналістики. Як і в класичній, один із головних принципів роботи журналіста-правозахисника — говорити про порушення прав людини об’єктивно, з обох боків, нічого не замовчуючи. На цьому наголосила Ольга Решетилова, координаторка Медійної ініціативи за права людини на зустрічі зі студентами, майбутніми соціально-правозахисними журналістами, в Інституті журналістики.

Проте, як стверджує правозахисниця, бувають випадки, коли у правозахисній журналістиці важко залишатися незаангажованим.

“Я сама з Житомира. 13 військовослужбовців житомирської бригади загинуло. Будинок моїх батьків знаходиться поруч із цією бригадою. Це стало для мене останньою краплею. В таких випадках залишатися незаангажованим журналістом доволі важко. Ми не змогли”, – розповідає Ольга Решетилова. Ця ситуація остаточно підштовхнула її перекваліфікуватися із класичної журналістки газети “День” у правозахисницю.

За словами спікерки, роками триває дискусія про те, чи можна правозахисну журналістику взагалі вважати журналістикою. Її колеги із класичних видань кажуть, що своєю діяльністю правозахисники розмивають межі стандартної журналістики, бо журналіст повинен інформувати, подавати факти, а активізм ніяк не стосується  журналістики.

“Я думаю, обидві точки зору мають право на існування. Повинна бути журналістика умовно стандартів BBС, коли журналіст, вибачте за грубість, винятково підставка для мікрофону і на мікрофон збирає факти, коментарі та подає їх незаангажовано. І повинен бути інший бік — правозахисна журналістика”, – каже волонтерка.

Нагадаємо, Ольга Решетилова разом із правозахисницею Марією Томак у 2016 році створили Медійну ініціативу за права людини. Ініціатива займається журналістськими розслідуваннями у порушенні прав людини в контексті російської агресії.

Авторка замітки: Небельська Аліна, соціально-правозахисна журналістика, 1 курс магістратури Інституту журналістики