Коли майбутні видавці та журналісти уявляють свою професію, на перший план зазвичай виходять тексти, дизайн і пошук сенсів. Проте може бути й інший ракурс — це бізнес-система, що існує в умовах жорсткої конкуренції за вільний час людини.
Саме таким баченням поділився зі студентами Навчально-наукового інституту журналістики Андрій Вдовиченко — CEO Burda Media, віцепрезидент Української асоціації медіабізнесу та член спостережної ради Всесвітньої асоціації новинних медіа WAN-IFRA. Онлайн-зустріч відбулася 11 листопада в межах проєкту «Аудиторія імені Вячеслава Чорновола».
За що насправді змагаються медіа?
Світова індустрія медіа та розваг (Entertainment Economy) оцінюється в 1,7 трлн доларів. Головний конкурент сучасного журналу чи новинного порталу — не інше видання, а відеоігри, стримінгові сервіси на кшталт Netflix та соціальні мережі. В Україні ситуація ускладнюється наслідками війни та падінням рекламного ринку: традиційна преса становить лише близько 1,4% ринку, а основним джерелом новин її називають лише 3% населення.
Єдиний шлях до виживання в таких реаліях — диверсифікація доходів. Історична «дуальна модель» (коли видавець продає примірник читачеві, а його увагу — рекламодавцю) поступилася місцем цілій екосистемі з 18 можливих бізнес-моделей. На прикладі власної компанії спікер продемонстрував, як це працює на практиці: поруч із класичним видавництвом (58% доходу за результатами 2025 року) успішно функціонують інфлюенсер- і контент-маркетингові агенції (36%), премія сталого розвитку Marie Claire Sustainability Award та продаж викрійок на сайті Burda Style як електронна комерція.
Гість також зазначив, що окремим вектором залишаються міжнародні ліцензії. Робота з брендами на кшталт Playboy чи Marie Claire одразу дає виданню гучне ім’я, проте зобов’язує суворо дотримуватися чужих правил оформлення та стандартів (брендбуку).
Глянець та падіння накладів
Відповідаючи на запитання студентів про майбутнє друку, Андрій Вдовиченко був відвертим: повернення до колишніх масових тиражів не буде, адже втрата територій через війну та цифровізація незворотно змінили медійний ландшафт. Водночас друкований глянець не зникне, а трансформується в дорогий нішевий артефакт для поціновувачів. Через високу собівартість і низькі рекламні надходження роздрібна ціна примірника вже сягає 500–1000 гривень, а періодичність скорочується до квартальних альманахів.
Щодо цифрової преси, майбутнє — за платною взаємодією з читачем за моделлю freemium (коли частина матеріалів відкрита, а ексклюзиви закриті пейволом). Для локальних медіа критично важливою залишається грантова підтримка й донати, частка яких у бюджетах коливається від 30% до 90%.
Виклики штучного інтелекту
Окрему увагу спікер приділив впровадженню нових технологій у повсякдення. Загроза реальна: уже сьогодні ШІ-інструменти задовольняють 65–70% пошукових запитів користувачів без переходу на сайти медіа. Проте боятися технологій не варто — їх треба використовувати для рутини: автоматичного титрування відео, транскрибування інтерв’ю, перекладів і навіть монетизації унікальних 50-річних архівів локальних газет під запити громадян.
Межа між творчістю та управлінням у видавничій справі остаточно стерлася. Класичні підходи поступаються місцем командній роботі, де редактор розуміє логіку продажів і цифрової аналітики, а комерційний відділ поважає довіру аудиторії. Саме здатність швидко адаптуватися до нових форматів, монетизувати нішевий контент і зберігати прямий контакт із читачем визначатиме успіх українських медіа в найближчі роки.
Ольга Кириленко,
студентка 3 курсу ОП «Видавнича діяльність і медіаредагування»