Герасим’юк Ольга Володимирівна (21 жовтня 1958, місто Пирятин, Полтавська область) – український журналіст, ведуча телевізійних програм, телевізійний менеджер, народний депутат України 5-го і 6-го скликань. Перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (2014–2020). Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Навчалася на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка, який закінчила з відзнакою. Вчилася в Дипломатичній академії, магістр зовнішньої політики.
Сімнадцять років працювала в друкованій пресі. Проходила стажування у США: USNews&WorldReport; GannettNewsService (Вашингтон); Голландії; Член журі премії Книга року ВВС.
У липні 1995 року почала працювати на телебаченні у програмі «Післямова» (ТК «Нова Мова»).
З 1996 року – автор і ведуча телеканалу «1+1», де втілила в життя проекти «Проти ночі», «Особливий погляд», «Версії Ольги Герасим’юк», «Хочу і буду», «Іду на ви», численні спецпроекти і одне з найпопулярніших в Україні ток-шоу «Без табу», що втримувалося на екрані 10 років.
Родина
Батько – Приходько Володимир Михайлович (1929–2006), механік.
Мати – Ніна Дмитрівна (нар. 1931), педагог.
Син – Руслан, нар. 1982 року.
Розлучена. Була одружена з українським поетом Василем Герасим’юком.
Журналістська діяльність
1976 – за рекомендацією газети «Комсомольске знамя», як переможець конкурсу вступила на факультет журналістики Київського державного університету ім. Шевченка, який закінчила з червоним дипломом 1981 р.
17 років працювала в друкованій пресі.
Червень 1981 – серпень 1983 – кореспондент газети «Комсомолець Полтавщини».
Серпень 1983 – вересень 1990 – кореспондент газети «Комсомольское знамя».
Вересень 1990 – грудень 1991 – редактор відділу, журнал «Людина і світ».
Січень 1991 – травень 1992 – завідуюча відділу, газета «Комсомольское знамя» («Независимость»).
Травень 1992 – червень 1994 – заступник головного редактора, співредактор тижневика «Республіка».
Червень 1994 – червень 1995 – редактор відділу, інформаційне агентство УНІАН.
Стажувалася як журналіст у США, Голландії, була позаштатним кореспондентом ВВС.[3]
Липень 1995 – дебют на телебаченні – журналістка в інформаційно-аналітичній телепрограмі «Післямова» Олександра Ткаченка. Обіймала посаду завідуючої відділом соціальних проблем в телекомпанії «Нова мова».
З 1997 р. – автор-ведуча телеканалу 1+1, де здійснила проекти «Проти ночі» (1997 – квітень 1998), автор документальних спецпроектів «Особливий погляд», «Версії Ольги Герасим’юк», ток-шоу «Без табу» (з травня 1998), «Хочу і буду», «Іду на ви».
З липня 2005 до квітня 2006 р. – генеральний продюсер ТРК “Студія «1+1».
Член Національної спілки журналістів України.
4 липня 2014 року обрана членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
З 22 квітня 2020 року – Голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Творчість
2019 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла дебютна книжка «Я повернулася. Люблю»[4]. Збірка есеїв увійшла до довгого списку «Премії Шевельова-2019»[5].
Проект «Школи Лохвицького земства за проектом О. Сластіона»
Проект, що створили громадські активісти, аби врятувати пув сотні унікальних шкіл на Полтавщині, які були збудовані у Лохвицькому земстві на початку 20 ст. Куратором проекту є Ольга Герасим’юк. Вона разом з іншими активістами та архітекторами відшукує школи за проектом О. Сластіона у Полтавській області та вносить подання про присвоєння їм пам’яток архітектури.
Мета проекту
Збереження та відновлення шкіл у Полтавській області за проектом О. Сластіона та надання їм статусу пам’ятки архітектури національного значення.
Причини виникнення проекту
Наразі школи за проектом О. Сластіона руйнуються та занепадають. Так, у 2011 році згоріла школа в Западинцях. У край плачевному стані трикомплектна школа в с. Харсіки Чорнухинського району.
Вцілілі будівлі потребують термінових ремонтних робіт – протікають дахи, руйнуються нижні яруси облицювання й каркасу, сільради взагалі мають право знести школу, що «висить» на її балансі. Це – комунальна власність, з якою можна робити, що завгодно.
Активісти закликають зберегти хоча б те, що вціліло, відновити та нарешті надати унікальним школам статус пам’ятника архітектури національного значення.
Також полтавці просять пошукати старі фото з зображенням цих шкіл та будь-які архівні документи, з ними пов’язані. «Можливо, у домашньому архіві щось є – інформація може бути цінною та збільшить шанси на збереження, ремонт і відновлення унікальних споруд», – зазначають активісти на офіційній сторінці проекту у соціальній мережі Facebook.
джерело: https://www.facebook.com/pg/slastionschools/about/
Школи Лохвицького земства
Політична діяльність
Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 р. від блоку «Наша Україна» (№ 4 в списку). Член Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації (з липня 2006).
Народний депутат України 6-го скликання з грудня 2007 р. по грудень 2012 р., обрана за списками Блоку «Наша Україна – Народна самооборона».
Голова підкомітету з питань співробітництва з НАТО та АЗЄС Комітету Верховної Ради України (6 скликання) з питань європейської інтеграції.
Заступник голови Постійної делегації України у Парламентській асамблеї Ради Європи.[6] Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006).
Навчається на відділенні зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України.[7]
Інші дані
Володіє англійською мовою. Захоплення: баскетбол, подорожі, музика, книги.
Відзнаки, нагороди
Диплом Національної ради з питань радіо і телебачення за створення програми «Проти ночі» (1996).
1-а премія за найкращу публіцистичну програму (серпень 1998, перший міждержавний телефорум країн СНД і Балтії «Співдружність», м. Москва).
1997 – номінант телеконкурсу «Золота ера».
1-а премія 3-ї конференції з питань охорони довкілля за програму «Версії Ольги Герасим’юк» (червень 1999, Лондон).
Ґран-прі Міжнародного фестивалю ЕКОефір-99 (програма TACIS).
1-а премія Міжнародного медіа-фестивалю «Єдиний світ-99» (червень 1999, Лондон).
Премія ім. Валерія Марченка за найкращі журналістські роботи на тему захисту прав людини (1999).
Золота медаль в конкурсі «Незалежність-99» (НСЖУ).
Лауреат «Золотої ери-99».
1-а премія за найкращий телепортрет Телефоруму країн СНД і Балтії (1999).
Володар титулу «Всенародне визнання» (2000).
Двічі лауреат Відкритого форуму телебачення Росії «Лазурная звезда» (2001).
Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Рейтинг» (2010).
Громадська позиція
У червні 2018 підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув’язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів.[8]
Примітки
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
Журнал «Країна». – 2010. – № 43. – С. 32.
Я повернулася. Люблю. Видавництво Старого Лева. Процитовано 2020-04-23.
Відомий довгий список Премії Шевельова-2019. ЛітАкцент. Процитовано 2020-04-23.
Портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 24 листопад 2010. Процитовано 17 грудень 2010.
Журнал «Країна». –2010. – № 43. – С. 32.
Світові інтелектуали закликають політиків бойкотувати ЧС доки Росія не звільнить українських політв’язнів Архівовано 23 червень 2018 у Wayback Machine. 06.06.2018
Посилання
Офіційний сайт Національної ради з питань телебачення і радіомовлення
Офіційна сторінка Ольги Герсим’юк у Facebook
Хто є хто в Україні. – К. І. С.
Ольга Герасим’юк. Щастя – це коли немає нещастя // Країна. – 2010. – № 43. – С. 32.
Верховна Рада України 5-го скликання, сторінка депутата[недоступне посилання з липень 2019]
Верховна Рада України 6-го скликання, сторінка депутата
Джерело
https://uk.wikipedia.org/wiki/Герасим’юк_Ольга_Володимирівна
Коментарі закриті.