Луканов Юрій Вадимович (26 грудня 1958, Київ) – журналіст, медіа-експерт і громадський діяч. Колишній голова Незалежної медіа-профспілки України (2011–2016). Автор документальних книжок, документальних фільмів, посібників з безпеки журналістів, трьох книжок політичних епіграм. Написав численні колонки з аналізом внутрішньої і зовнішньої політики України. Автор близько сотні матеріалів з Майдану, анексії Криму, війни на Донбасі. Займається захистом прав журналістів у співпраці з ОБСЄ, Міжнародною і Європейською федераціями журналістів. Є тренером з безпеки під час роботи журналістів у гарячих точках.
Життєпис
1958 – народився в Києві.
1966–1976 – навчався в київській середній школі № 93.
1977–1982 – навчався в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, факультет журналістики.
1982–1986 – кореспондент газети «Молодь України».
1986–1987 – старший редактор радіостанції «Молода гвардія», Держтелерадіо України.
1987–1989 – кореспондент газети «Молодь України».
1989 – випускав підпільну газету «Вісник Руху»; організатор пресового забезпечення 1-го фестивалю «Червона рута».
1989–1990 – редактор газети «За народний парламент», секретаріат НРУ.
1990–1991 – редактор-менеджер видавництва «Такі справи».
1991–1992 – завідувач відділу інформації, керівник пресового забезпечення президентської передвиборчої кампанії В. Чорновола та рухівського штабу перед референдумом за незалежність України, секретаріат НРУ.
1992 – стажувався в National Forum Foundation (США).
1993 – редактор-продюсер Міжнародного канадського радіо (м. Монреаль).
1995 – головний медіа консультант передвиборчої кампанії виборчого об’єднання «Столиця» до Київміськради.
1993–1996 – політичний оглядач, Інформаційне агентство УНІАН.
1996–1997 – політичний оглядач, газета «День».
1997 – редактор-менеджер, видавництва «Такі справи».
1997–1998 – спеціальний кореспондент газети «Всеукраинские ведомости».
1998–1999 – вільний журналіст, який працює над окремими проектами.
1999 – автор циклу телепередач «Бюро розслідувань» ТРК «Гравіс».
2001 – медіаконсультант Прес-служби католицьких церков з підготовки Візиту в Україну Папи Івана Павла ІІ.
2002–2005 – медіаконсультант видавництва «Такі справи».
2002–2003 – відповідальний редактор Радіослужби «Панорама новин».
2004–2005 – ведучий ток-шоу на радіо «НАРТ».
з 2002 – вільний журналіст, учасник різних медіапроектів.
з 2008 – голова Комітету Київської незалежної медіа-профспілки.
з 2011 по 4.06.2016 – голова Незалежної медіа-профспілки України.
з 01.08.2016 – 2018 – спеціаліст з міжнародної адвокації Центру інформації про права людини.
Доробок
Автор книжки “Янелох”, збірника політичних епіграм-козюльок та інших приколів, виданої коштом автора. (2020).
Автор книжки “Пресувальна машина: як Росія знищувала свбоду слова в Криму”, виданої Центром інформації про права людини (2018). Книжка перекладена англійською мовою – “The Press: how Russia destroyed freedom of media in Crimea”.
Автор-упорядник електронного посібника «Безпека журналістів в Україні: 2013–2014», виданого а рамках спільного проекту Міжнародної федерації журналістів, Незалежної медіа-профспілки України і Національної спілки журналістів України (2015).
Співавтор посібника «Безопасность и солидарность журналистов. Украина. 2014», виданого під егідою Міжнародної федерації журналістів (2015).
Співавтор посібника під егідою ОБСЄ «Взаємодія журналістів із працівниками міліції під час масових заходів».
Автор книжки дорожніх нотаток «Європейський феєрверк» (2006).
Співавтор сценарію десятисерійного телевізійного документального фільму «НАТО: свій чи чужий?» (2006, медіацентр «Розмай).
Продюсер, автор ідеї і сценарію телевізійного документального фільму „Мавпи“ народилися в Черкасах» (2006, ПеПеЮеЛ).
Автор книжки епіграм-козюльок «Колода від Ющенка», (2006, «Такі справи»).
Автор книжки епіграм та віршиків чорного гумору «Козюльки» («Такі справи», 2002 і 2003).
Продюсер, автор ідеї сценарію телевізійного документального фільму «Портрет мафії в жіночому інтер’єрі» (2004, ПеПеЮеЛ).
Продюсер, автор ідеї та автор сценарію телевізійного документального фільму «Хто ви є, містер Джекі?» (2001, ТРК «Гравіс» за участі UMC).
Автор і продюсер документального телефільму «Три любові Степана Бандери» (1998, ТІА «Вікна»).
Автор книжки «Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми» (1996, «Такі справи»).
Друкувався і друкується в газетах й інтернет-виданнях «День», «Газета по-українськи» (інтернет-версія gazeta.ua), «Kyiv Post», «Телекритика», «Известия в Украине», «Обозреватель», «Московские новости», «Экономические известия», Радіо «Свобода» (сайт), «Український тиждень», Detector Media, Texty.org.ua, United Press International, The Financial Times. Був теле- і радіоведучим.
Про самого себе каже, що він «серйозний журналіст, який часто валяє дурня», бо, крім серйозних творів, пише «несерйозні» епіграми і віршики чорного гумору.
Написав першу в Україні незалежну книжку про чинного на той час главу держави «Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми». Автор сценарію і продюсер кількох документальних фільмів, серед яких найпомітніші «Три любові Степана Бандери», «НАТО: свій чи чи чужий?» (співавтор сценарію), «Хто ви є, містер Джекі?» – останній про стосунки дисидента Валерія Марченка з громадянкою Голландії Джекі Бакс, яка писала йому в неволю аж чотири роки, доки він не помер.
Видав книжку з назвою, яка багатьом здається гидотною. Це збірник політичних епіграм і віршиків чорного гумору «Козюльки». Потім продовжив тему і видав 2006 року ще один збірник уже суто політичних епіграм «Колода від Ющенка». 2020 року видав збірник політичних епіграм-козюльок та інших приколів “Янелох”, який присвячений Володимиру Зеленському та його команді.
Є автором тисяч статей, авторських колонок, репортажів. Зокрема, розслідування, завдяки яким двоє безневинно засуджених чоловіків вийшли на волю. Любить роботу в полі – робив репортажі з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, з війни в Грузії 2008 року, з Кишинева 2009 року, коли там були заворушення і горів парламент, з Москви після терактів у метро 2010 року тощо. Висвітлював конфлікт на Майдані 2013–2014 років, анексію Криму, війну на Донбасі.
Попри серйозність такої роботи, його улюбленою фразою є: «Не стався до життя надто серйозно – все одно живим тобі з нього не видряпатися».
Виступав з доповідями і організовував сайд-івенти на міжнародних конференціях. Зокрема, «Ukraine`s Domestic and Foreign Affairs: Quo vadis?», University of Oxford. United Kingdom, 2011; Конференція ОБСЄ з людського виміру у Варшаві, 2016; Додаткова нарада ОБСЄ з людського виміру на тему «Свобода вираження думок і масової інформації, особливо за умов конфлікту», Відень, 2016 та інших.
У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув’язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв’язнів.[1]
Нагороди
Лауреат Премії імені Івана Франка Національної спілки журналістів України (2001).
Примітки
Світові інтелектуали закликають політиків бойкотувати ЧС доки Росія не звільнить українських політв’язнів Архівовано 23 червень 2018 у Wayback Machine. 06.06.2018
Перші лауреати премії Івана Франка
Посилання
Персональний сайт Юрія Луканова
Обозреватель. Юрій Луканов
Блог Юрія Луканова на сайті «Кореспондент»
Блог Юрія Луканова на сайті “Телекритика”
Джерело
https://uk.wikipedia.org/wiki/Луканов_Юрій_Вадимович
Коментарі закриті.