Випускник ННІЖ 1996 року. Журналіст, громадський діяч, фотограф, документаліст. Безкомпромісний борець за справедливість та справжній патріот. Працював у газеті «Факти» репортером.
Під час Помаранчевої революції разом з іншими журналістами видавав при штабі Віктора Ющенка газету протестувальникам. А під час Революції Гідності Ярослав разом із командою однодумців розпочав працювати над документальним фільмом про учасників Майдану «Звичайні люди». На жаль, цей проєкт так і не був завершений. А Ярослав навіть отримав поранення від уламку світло-шумової гранати, що травмував йому ногу.
Коли Росія у 2003 році вперше спробувала окупувати частину України, розпочавши насипати греблю в Керченській протоці до острова Коса Тузла, Ярослав негайно прибув на місце події та оперативно повідомляв про те, що відбувається. Тоді ще мало хто чув про термін «гібридна війна», але ще у далекому 2003-му Ярослав був впевнений, що йдеться не про випадковий конфлікт, а репетицію чогось більшого, а саме — анексії Криму та подальшої окупації частини території України.
Добровільно доєднався до лав ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення. Ярослав казав, що не може чекати, а очікування небезпеки жахає більше, ніж сама небезпека, був готовий воювати до перемоги. Те, що він не служив в армії та ніколи не тримав зброї у руках, його не хвилювало та не лякало. Був солдатом 2 стрілецької роти 207 батальйону 241 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ. Захищав столицю та Київщину, разом з підрозділом зводив укріплення на кордоні з Білоруссю під Чорнобилем. Хотів стати оператором БпЛА, навіть закінчив відповідні курси та купив дрон, щоб тренуватися. На початку березня 2023 року 207 батальйон 241 ОБрТрО перекинули у Слов’янськ, що на Донеччині. Виконував бойові завдання у складі штурмової групи.
Загинув від вибухової травми та уламків під Соледаром 21 березня 2023 року. Під час штурму ворожих позицій колона техніки з десантом проскочила точку висадки та потрапила під щільний обстріл окупантів на трасі між селами Залізнянське та Оріхово-Василівка Бахмутського району. Дві бойові машини піхоти, що рухалися попереду, підірвалися на протитанкових мінах, після цього ворог одразу відкрив вогонь з гранатометів, мінометів і кулеметів. Ярослав разом з іншими побратимами їхав на броні першої БМП. З того бою він не повернувся.
Майже два роки вважався зниклим безвісти. Рідні та друзі до останнього сподівалися, що Ярослав живий, просто перебуває у російському полоні. На жаль, дива не сталося. Через два роки очікувань експертиза ДНК підтвердила його загибель. Ярославу було 48 років. Церемонія прощання з Героєм відбулась на Майдані Незалежності 26 лютого 2025 року.
Шеврон 241-ої окремої бригади територіальної оборони
Про героя на університетському ресурсі ГЕРОЇ ВІРТУАЛЬНОГО МЕМОРІАЛУ ПАМ’ЯТІ. Шевченківці, які загинули в російсько-українській війні з 2014 року
Коментарі закриті.