РІЗУН Володимир Володимирович

РІЗУН Володимир Володимирович (12.02.1957, с. Бахмач Чернігівської обл.).

Доктор філологічних наук, професор, журналіст, журналістикознавець, філолог-лінгвіст, україніст, педагог.

Народився в сім’ї залізничника Різуна Володимира Арсентійовича та Катерини Микитівни.

Закінчив Бахмацьку музичну школу (1972), Бахмацьку середню школу № 2 з золотою медаллю (1974), українське відділення філологічного факультету КДУ (1979). Навчаючись на денній формі, працював за сумісництвом спочатку старшим лаборантом Інституту мовознавства АН УРСР під керівництвом акад. О. С. Мельничука, згодом учителем середньої школи № 56 м. Києва.

Після закінчення університету працював викладачем кафедри української мови Кіровоградського педінституту ім. О. С. Пушкіна (1979–82), викладачем української мови в Київському міському педучилищі № 1 (1982–84) і за сумісництвом на кафедрі стилістики факультету журналістики КДУ.

В університеті з 1984. Асистент (1984–91), доцент (1991–97) кафедри стилістики (згодом стилістики і редагування, мови та стилістики), професор (з 1997), завідувач (з 1997) кафедри спочатку журналістської майстерності, згодом журналістської майстерності та редакційно-видавничої справи, потім видавничої справи та редагування (з 2000), кафедри теорії масової комунікації (з 2003), а нині – кафедри соціальних комунікацій. Директор Інституту журналістики (з 2000) КНУТШ.

Захистив кандидатську дисертацію “Визначення теми тексту: проблема редакторського аналізу” (1988), докторську дисертацію “Моделювання і технологія редакторських систем” (1996).

У науково-педагогічній сфері займається проблемами розвитку й формування професійної мовної особистості. З 1984 році готує професійних мовців – журналістів, редакторів, видавців. Є одним з провідних фахівців у науці про текст, літературне редагування. Автор першого в Україні підручника з літературного редагування для журналістів. Вагомий внесок зробив у розвиток українського текстознавства як цілісної науки про текст.

Одним із перших в українській освіті втілив ідею використання комп’ютерних технологій у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу. Організатор першого комп’ютерного центру в Інституті журналістики. Автор першого підручника з основ комп’ютерного набору і коректури. Займається питанням автоматизації редакційно-видавничих процесів.

Зробив вагомий внесок у розвиток українського текстознавства як цілісної науки про текст. Одним із перших в українській освіті втілив ідею використання комп’ютерних технологій у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу. Організатор першого комп’ютерного центру в Інституті журналістики. Займається питанням автоматизації редакційно-видавничих процесів. Провів низку досліджень з нейролінгвістики, застосувавши метод шкірно-гальванічного рефлексу для вивчення специфіки розуміння тексту. Фахівець із проблем сучасної української мови, методики викладання мови, зокрема як іноземної.

Особливу увагу приділяє питанню лінгвістичної діагностики. Тестування мовця розглядає як важливий чинник мовного контролю й пізнання особи мовця. Визначальними у цій справі вважає знання й методи психо- та нейролінгвістики. Провів ряд досліджень з нейролінгвістики, застосувавши метод шкірно-гальванічного рефлексу для вивчення специфіки розуміння тексту. Фахівець з питань сучасної української мови, методики викладання мови, зокрема, як іноземної. Автор кількох підручників з української мови. Перекладав з в’єтнамської.

Ведучий і автор кількох телепередач “Живе слово”. Автор першої та ще двох телепередач “Говоримо українською”; автор та ведучий радіопрограми “Право на слово” на радіо “Промінь” (прямий ефір) та Першому національному каналі радіо.

Голова Науково-методичної комісії з журналістики та інформації при МОН України, член експертної ради з суспільних та гуманітарних наук при МОН України, голова експертної ради ВАК України з соціальних комунікацій. Член Національної спілки журналістів України (2000). У пресі друкується з 1970 року.

Нагороджений Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III-го ступеня (2003), орденською відзнакою “Суспільне визнання” 3 ступеня (2003). Цим же рішенням колектив Інституту журналістики удостоєний як лауреат Міжнародного конкурсу “Золоті торгові марки – 2003” Почесного звання “Золота торгова марка”, медаллю до 2000-ліття хрещення України-Руси Українською православною церквою Київського патріархату (2001), премією та медаллю МВС України “За сприяння органам внутрішніх справ України” (2001), Президією АН ВШ України присуджено нагороду Ярослава Мудрого (2002), Почесними грамотами Міністерства освіти України (1997), Київського міського голови (2002), Кабінету Міністрів України (2002), відзнакою МВС України “Срібне перо” (2000), присвоєно почесне звання “Заслужений працівник освіти України” (2003), визнано кращим освітянином року Радою представників установ-засновників газети “Освіта” і присуджено освітянську відзнаку “Лиш храм збудуй” (2002); Премія імені Тараса Шевченка Київського університету (2006), відзнака Вченої ради Київського університету ІІ ступеня (2007), орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2009); Кращий освітянин 2018 року, лауреат відзнаки “Народ мій завжди буде”.

Автор кількох підручників з української мови, понад 200 публікацій, у тому числі понад 10 фундаментальних наукових досліджень.

Праці:

“Аспекти теорії тексту: Нариси про текст (К., 1998) (у співавт.);

Гуманітарні технології (К., 1994);

Інформаційні мережі в засобах масової iнформaцiї. Канал IНФО-ТАСС (У співавт.) (К., 1992);

Літературне редагування. Підручник (К., 1996);

Маси (К., 2003);

Моделювання i технологія редакторських систем (К., 1995);

Перлини духовності: навч. посібник: у 2 кн. (К., 2003);

Словники сучасної мовної практики. – Кн. 1. – К., 1996;

Сучасна українська мова. Довідник (К., 1996);

Сучасна українська мова. Підручник (К., 1997);

Теорія масової комунікації: Підручник (К., 2008).

Українська мова щодня. Навчальний посібник (К., 1998);

Літ.:

Хто є хто в українських мас-медіа. – К., 1997, 1999;

Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника. – Вип. 7 – Львів, 2000;

Наукові читання Інституту журналістики. Вип. 9. Присвячено 50-літтю від дня народження В. В. Різуна. 12 лютого 2007 року / за ред А. І. Набруска / Упоряд. І. М. Забіяки, В. М. Корнєєва. К., 2007. – 136 с.

Хто є хто в укр. мас-медіа. К., 1997, 1999;

Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. – Вип. 7. – Львів, 2000;

Наукові читання Інституту журналістики. Присвячено 50-літтю від дня народження В. В. Різуна. 12 лютого 2007 / упоряд. І. М. Забіяка, В. М. Корнєєв; за ред. А. І. Набруска. К., 2007. Вип. 9;

Мамалига А. Освітянські віхи журналістикознавчих досліджень професора В. Різуна // Комунікативно-мовні процеси в сучасному медіапросторі: За матеріалами ХІІІ міжнародної науково-практичної конференції з проблем функціонування та розвитку української мови. К., 2008;

Університети Володимира Різуна. Слово на пошану з нагоди 60-річчя та праці ювіляра у / упоряд. Ю. В. Бондар, В. М. Корнєєв. Одеса, 2017. 384 с., іл. 40 с.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Різун_Володимир_Володимирович; http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum./apmk/rizun.html; http://eu.univ.kiev.ua.

 

Comments are closed.