Іщенко Микола Григорович (23 грудня 1926, село Лузанівка, Кам’янський район, Черкаська область – 20 січня 2013, місто Київ) – український журналіст, письменник, публіцист, учений, громадський діяч, доктор філологічних наук (1976). Депутат Верховної Ради УРСР 9-го скликання Кандидат у члени ЦК КПУ в 1976–1981 роках.
Біографія
У 1944 році – колгоспник колгоспу Кам’янського району Кіровоградської області.
З 1944 року – в Радянській армії. Учасник німецько-радянської війни з 1944 року. Служив заступником командира стрілецького відділення стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону 347-го гвардійського стрілецького полку 106-ї гвардійської стрілецької дивізії.
У 1948 році закінчив Городищенський технікум плодоягідництва Київської області.
У 1948–1950 роках – 1-й секретар Городищенського районного комітету ЛКСМУ Київської області, завідувач відділу Київського обласного комітету ЛКСМУ.
Член ВКП(б) з 1949 року.
У 1952 році закінчив відділ журналістики Центральної комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ.
У 1953 закінчив Київський педагогічний інститут імені Горького.
У 1952–1958 роках – на журналістській роботі у редакціях газет «Красноярский комсомолец» (РРФСР), «Молодь України» та у видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь».
У 1958–1959 роках – редактор бюлетеня відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ. У 1959–1962 роках – інструктор, завідувач сектору відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ.
У 1962–1973 роках – редактор республіканської газети «Сільські вісті».
У 1973–1978 роках – завідувач відділу культури ЦК КПУ.
У 1978–1986 роках – старший науковий співробітник відділу історії комуністичного будівництва Інституту історії Академії наук Української РСР.
Працював професором на факультеті журналістики Київського державного університету. Тривалий час очолював журнал «На допомогу редакторові газети», з 1995 року – журнал для дітей і батьків «Дивосвіт».
Член Спілки письменників СРСР з 1960 року.
Відомі твори – Дорогою в люди: Нариси. 1958; Вишням цвісти навесні: Оповідання. 1959; Доброго дня, Ярино!: Оповідання. 1960; Коли помиляється друг: Оповідання. 1961; Те, що нами пройдено: Повість. 1961; Сонячні межі: Роман. 1962; Ближче як на сто голок: Роман. 1963; Чолом тобі, юність: Оповідання. 1963; Кремінь: Повість. 1966; Скарб: Роман. 1968; Сусіди: Роман. 1969; Течія: Роман. 1974; Твердь: Роман. 1978; Барви літа: Роман. 1983; Полудень: Роман. 1985; Шляхи і сходини: Повість. 1985; Вибрані твори: У 2 т. 1986; Для цього живу: Роман. 1987; Твоє поле бою: Роман. 1989; Люди зі стужі: Повісті в оповіданнях. 2002; Світ за твоїм вікном: Повісті. Оповідання. Казки. 2006 (усі – Київ).
За цикл нарисів і памфлетів удостоєний республіканської премії імені Ярослава Галана (1972).
Помер 20 січня 2013 року в Києві.[1]
Нагороди
орден Жовтневої Революції
два ордени Трудового Червоного Прапора
два ордени «Знак Пошани»
орден Вітчизняної війни І ст.
орден «За мужність» ІІ ст. (Україна)
Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР
Премія імені Ярослава Галана
Примітки
Помер Микола Іщенко. «Сільські вісті» № 8 (18901), 2013. 2013-01-22. Архів оригіналу за 2013-07-17. Процитовано 2013-05-19.
Література
Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання – 1975 р.
Джерела
«Кримська світлиця» за 2011-12-23
https://uk.wikipedia.org/wiki/Іщенко_Микола_Григорович
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=12908
Коментарі закриті.