Семена Микола Михайлович – український журналіст.
Народився 14 травня 1950 року в селі Вороньки Бобровицького району Чернігівської області.
Село знамените тим, що в ньому поховані декабристи Сергій Волконський, Марія Волконська та Олександр Поджіо, але їх церкву-усипальницю в 1934 році розвалили односельці, які потім про це дуже жалкували. Коли в Вороньки в 60-х роках просилися приїхати французькі родичі декабристів, то місцеві жителі говорили: оце була б церква – нам би сюди і дорогу побудували, і світло б провели, і туристи б до нас їздили б…
Однак церква зіграла дві великі ролі в житті сільчан. По-перше, з її цегли було збудовано велику двоповерхову школу, в якій вчився і я, і ще тисячі малих вороньківців. По-друге, в школі працювала вчителем, а потім директором випускниця Київського університету Надія Леонідівна Вишневська, під керівництвом якої, ми малі пронири, зробили в школі музей декабристів та історії села, звідки і дізналися і про декабристів, і ще про багато корисних речей – про створення колгоспів, про голодомор, про репресії, про війну та про все інше. Надія Леонідівна і прищепила нам любов до пізнання, до історії, до аналізу.
Професійна діяльність
Друкуватися почав у 8 класі Вороньківської середньої школи. Входом у професію завдячую батькові, який привчив мене читати газети, та редакторові районної газети «Жовтнева зоря» Володимиру Васильовичу Нємченку, який вчив мене і інших молодих думати і писати. Влітку 1966 року, між 9 і 10 класами, вже працював літпрацівником в редакції «Жовтневої зорі» з своїм однолітком, другом, колегою, жителем сусіднього села Свидовець Дмитром Іллєнком. Він пізніше вступив до Львівського училища на факультет журналістики, і став військовим кореспондентом. Публікувався в багатьох військових газетах, але на пенсію вже полковником вийшов в Донецьку, був відомим журналістом серед донецьких колег. Але за невизнання «ДНР» був схоплений, кинутий на підвал, піддавався тортурам, і незабаром після звільнення помер.
В часи нашої юності панувала хибна думка – журналістів робить не університет, а редакція, практика. Після школи працював в «Жовтневій зорі» коректором (Нємченко сказав: Єсенін починав з підчитувача, а ти починай з коректора! Насправді в редакції всі писали, а зробити кар’єру коректора ніхто не мріяв, тому туди направляли примусово-добровільно!)
Працював «писучим коректором», як говорив Нємченко. Вступив на факультет журналістики в Київський університет уже 1971 році, після служби в армії. Приніс в приймальну комісію товстезну папку друкованих матеріалів, в якій від товщини не зав’язувались поворозки. На неї подивилися, і сказали: ну хіба в нас є час все це прочитати. Був прийнятий на стаціонар.
Однак все рівно поспішав працювати. Тягнула редакція. Знайшов роботу в газеті на Запоріжжі. Перевівся з 3 курсу на 4-й заочний. Закінчив навчання уже на заочному відділенні в 1976 році. До цих пір в серці маю велику подяку за навчання викладачам університету Марії Устимівні Каранській за прищеплення любові до української мови, деканові Дмитру Михайловичу Прилюку за прищеплювання нам мудрого ставлення до професії, всім іншим викладачам факультету журналістики періоду 1971–76 років за терпіння до нас, невігласів, яким вони віддавали найцінніше, що в них було – частки професійності, а ми ще не всі це розуміли…
В 1980 році був направлений в ВПШ при ЦК КП України, відділення журналістики якої закінчив в 1982 році.
З 1983 року – в Криму. Редактором Сімферопольської міськрайонної газети «Ленінець», власкором обласних газет.
Справжня журналістика прийшла до нас на початку 90-х років. Започатковував разом з колегами першу в Криму українськомовну газету «Кримська світлиця», був першим заступником головного редактора. В 1993–96 роках працював власкором газети «Известия» на Півдні України, з центром в Криму. А після розділення редакції «Известий», став власкором газет «Зеркало недели», і вже більше 20 років – власкором газети «День». Друкувався в багатьох журналах – «Сучасність», «Європа», «Весь транспорт», «Український журнал» (Варшава-Прага) та інших.
Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року, і до нинішнього часу – оглядач «Радіо Свобода» (проект Крим.Реалії).
Під час перебування в Криму на окупованій території і роботи журналістом в умовах підпілля зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. В 2016 році проти мене, як кореспондента «Радіо Свобода», була порушена кримінальна справа. У 2017 році був засуджений російським кримським судом неначебто за «заклики до порушення територіальної цілісності РФ» до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки, і випробувальним терміном на 3 роки. За книгу був занесений Росією в «Перечень террористов и экстремистов», що обмежувало професійні і громадянські права.
Європарламент, органи влади України, українські Zmina, Гельсінська група і російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій країн Європи визнали «справу Семени» політично мотивованою. Верховна Рада України в жовтні 2016 року прийняла заяву «Про незаконне позбавлення свободи українських журналістів Романа Сущенка і Миколи Семени». Європарламент в жовтні 2017 року прийняв резолюцію «У справі лідерів кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза, Ільмі Умерова і журналіста Миколи Семени», в якій вимагав звільнення і зняття всіх обвинувачень, однак Росія не виконала вимог ні парламенту України, ні Європарламенту.
Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014–2016 рр.», де вміщено понад 450 репортажів про режим окупації Криму, і перекладеної в 2018 році англійською мовою.
Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України з 2009 року, член Українського ПЕН-центру з 2016 року, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність», премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України.
У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з «Радіо Свобода» (проект Крим.Реалії), газетою «День» та іншими ЗМІ України.
Коментарі закриті.