ПОГРІБНИЙ Анатолій Григорович (3.01.1942, с. Мочалище, Бобровицький район, Чернігівська область – 09.10.2007, м. Київ. Похований на Байковому кладовищі).
Академік, доктор філологічних, професор, літературознавець, письменник, критик, публіцист, політичний, культурний і громадський діяч.
Закінчив Харківський хіміко-механічний технікум (1959). Працював старшим препаратником, начальником зміни заводу хімічних реактивів м. Шостка Сумської області (1959–61). Навчався заочно потім стаціонарно на філологічному факультеті КДУ (1960–66). Працював учителем української мови і літератури, історії та суспільствознавства СШ с. Піски Бобровицького району (1962–64), завідувачем відділу літератури й мистецтва газети “Друг читача”. Спочатку аспірант-заочник потім аспірант стаціонару кафедри історії української літератури КДУ (1966–70). Завідував відділом критики газети “Літературна Україна” (1970).
В університету з 1970 р. Працював викладачем-погодинником (1970), старшим викладачем кафедри історії української літератури філологічного факультету (1970–72); старшим викладачем (1972–75), доцентом (1975–84), професором (1984–2007) кафедри історії журналістики і літератури факультету/Інституту журналістики. Завідувач цієї кафедри (1983–92).
Водночас завідувач відділу (1994), провідний науковий співробітник (1996) Інституту українознавства МОН України (1994), професор (1994) та декан (2001) Українського вільного університету (УВУ) (Мюнхен, ФРН). Працював першим заступником міністра освіти України (1992–94), обирався депутатом Київської міської ради (1990–95).
Захистив кандидатську дисертацію “Ідейно-естетичні позиції Бориса Грінченка в літературно-критичній боротьбі кінця ХІХ початку ХХ ст.” (1970), докторську дисертацію “Проблема художнього конфлікту в теорії і практиці сучасної прози” (1981).
Автор понад 20 монографій з літературознавчої проблематики та понад 1000 статей.
Заступник голови Комісії України у справах ЮНЕСКО (1992–94), член Національної ради Демократичної партії України (1992–1996), голова Комісії з питань української мови (з 1996), член Української Всесвітньої Координаційної Ради (з 1997), заступник голови (з 1994), голова Київської організації Національної спілки письменників України (з 2003), член Ради з питань мовної політики при Президентові України (1998–2001), засновник і голова Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Гр. Ващенка (з 1995), радник Прем’єр-Міністра України (1999–2001), упродовж десяти років вів на радіо популярну публіцистичну передачу “Якби ми вчились так як треба”. Входив до організаційних комітетів-засновників: Народного Руху України, Товариства української мови ім. Т. Шевченка “Просвіта”, Демократичної партії України, Конгресу української інтелігенції.
Заслужений працівник вищої школи України (1985), Відмінник освіти України (1990), Академік Академії наук вищої школи України (1996), Вільної Української Академії наук (1998, Нью-Йорк, США), Української Академії оригінальних ідей (1993), державний службовець 1-го рангу (1994), дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1998).
Лауреат премій: ім. О. Білецького (1996), ім. І. Огієнка (1998), ім. І. Багряного (2002), Фундації УВУ (2002), Міжнародного фонду ім. Тараса Шевченка (2003), ім. Б. Грінченка (2004), ім. Д. Нитченка (2004), Національної премії України ім. Т. Шевченка (2006). Нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеню (1998).
Праці: Художній конфлікт і розвиток сучасної прози (1981), Осягнення сутності (1984), Олесь Гончар (1987), Відповідальна перед епохою (1987), Борис Грінченко (1988), Борис Грінченко у літературному русі кінця XIX – початку ХХ ст. (1991), Криниці, яким не зміліти (1994), Якби ми вчились так, як треба (1999), Розмови про наболіле (2000), Класики не зовсім за підручником (2000), По зачарованому колу століть (2001), Світовий мовний досвід та українські реалії (2002), Раз ми є, то де (2003), Поклик дужого чину (2004) та ін.
Літ.: Архів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 1993, спр. 122-ППС; Новиченко Л. Це змістовне слово – конфлікт // Вітчизна. – 1982. – № 2; Дончик В. Відданість // Літературна Україна. – 1992. – 20 лютого; O. Opanasyuk. Wells which will never run dry // The Ukrainian Qvarterly (Нью-Йорк). – Vol. LI. – 1995. – No.2-3; W. Wilczynski. Borys Hrinchenko w literaturnomu rusi // Slavica Wratislaviensia (Вроцлав). – 1994. – Vol. LXXXI; Головко Д. Мальви над шляхом // Літературна Україна. – 2002. – 3 січня; Дмитренко О. Життя немов попереду себе // Демократична Україна. – 2002. – 29 січня; Козак С. Лицар слова і діла // Свобода (США). – 2002. – 10 лютого.
І. М. Забіяка
Коментарі закриті.