Чекмишев Олександр Вікторович – український поет, член НСПУ (1994), медіаексперт, професор, доктор наук із соціальних комунікацій (2012), тренер із журналістики та ефективних комунікацій. Член НСПУ з 1994.
Біографія
Народився 27 квітня 1967 року в місті Тальне на Черкащині.
Дід, Кононенко Гнат Павлович, (загинув під час другої світової у Польщі 1944-го), та баба, Кононенко (Поліщук) Євгенія Михайлівна (померла 1982-го), були вчителями на Сумщині. Обоє – дворянського роду, представники гілки східно-української шляхти Пархоменків-Поліщуків-Кононенків.
Мати, Чекмишева (Кононенко) Галина Гнатівна, працювала на Тальнівському цукровому комбінаті (1953–1985).
Батько – Чекмишев Віктор Андрійович, родом із Пермського краю, музикант і хормейстер. Впродовж 1950–1968 років керував на Дніпропетровщині та Черкащині професійними та аматорськими хоровими колективами.
Освіта
Після школи навчався у Тальнівському будівельному технікумі (1982–1984), працював на будівництві у ПМК-235 теслярем-бетонувальником ІІІ-го розряду, муляром V-го розряду (1984–1985).
У 1985–1992 роках навчався на факультеті журналістики КДУ ім. Т. Г. Шевченка.
Трудова діяльність
З 1985 по 1987 рік служив у Радянській армії, після чого під час навчання (1990–1992) працював кореспондентом Тальнівської районної газети «Колос», а також спецкором, завідувачем відділу, редактором відділу тижневика «Культура і життя», кореспондентом газети «Край».
Після університету вступив до аспірантури (1992–1995) і одночасно (1992–1994) працював політичним оглядачем, аналітиком, експертом телевізійних програм Українського Незалежного Центру Політичних Досліджень. 25 січня 1994 року став членом НСПУ.
1994 року створив першу громадську лабораторію з медіа-моніторингу – Комітет «Рівність можливостей».
Із 1995 року – асистент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (із 2000 року доцент).
1996 року захистив дисертацію кандидата філологічних наук за спеціальністю «журналістика». Тема: «Міфо-символічна структура публіцистичних текстів Симона Петлюри в контексті національної міфології». Це перша в Україні дисертація про публіцистику Симона Петлюри.
Стажувався в Інституті громадського розвитку (Гартфорд, США), інституті FOJO (Кальмар, Швеція) за програмами USAID та SIDA (1996, 2002).
2000 року об’єднав Комітет «Рівність можливостей» із Асоціацією «Спільний простір» в єдиний громадський консорціум та став керівником моніторингових проектів АСП.
З 2000 по 2008 рік працював заступником директора Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 2008 року – докторант Інституту.
2012 року захистив докторську дисертацію на здобуття доктора наук за спеціальністю 27.00.01. Теорія та історія соціальних комунікацій. Тема: «Моніторинг ЗМІ в системі соціальних комунікацій: історико-теоретичний та прагматичний аспект.»
З 2019 – професор кафедри соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Творча діяльність
Автор та співавтор понад 100 збірників моніторингових досліджень, наукових та науково-популярних статей, монографій, підручника, навчальних посібників. Брав участь у реалізації бл. 50-ти міжнародних проектів із медіа-моніторингу, впровадження євростандартів в укр. медійне середовище та з медіаграмотності.
Зокрема: «У присмерку молитви» (1992), «Він з породи вождів» (1994, співавт.), «Симон Петлюра» (1995, співавт.), «На порозі хрещатого неба», «Дніпропетровськ проти держбезпеки» (співавт.), «Крим: хроніка сепаратизму» (співавт.), «РФ, яку ми..» (співавт.; усі – 1996), «Четверта колона» (1997, співавт.), «Україна на виборах» (1998); публікацій у колективних збірниках.
Брав участь у реалізації близько 50-ти міжнародних проектів із медіа-моніторингу, впровадження євростандартів в українське медійне середовище та з медіаграмотності. Один із авторів-розробників сучасних професійних та етичних стандартів журналістики, адаптованих до основних положень європейських та американських професійних кодексів та настанов із редакційної політики.
Відзнаки
Відзначений гран-Прі конкурсу «Гранослов» (1991); Вищою премією видавництва «Смолоскип» (1995). Нагороджений Дипломами Міністерства України у справах молоді і спорту, СПУ (1991), «За участь у фіналі конкурсу на звання найкращого викладача «Best Вчитель Awards 2007/08» (2008); Почесними грамотами СЖУ (1997), Київського нац. ун-ту ім. Т. Шевченка (2006), Нац. ради України з питань телебачення радіомовлення, Міністерства освіти і науки України (обидві – 2007); Відзнакою 3-го ст. Держ. комітету телебачення і радіомовлення України (2006).
Посилання
Біографія на сайті rada.gov.ua
Український монітор
Джерела
https://uk.wikipedia.org/wiki/Чекмишев_Олександр_Вікторович
Сучасні письменники Київської організації Національної спілки письменників України. Довідник. К., 2020.
Коментарі закриті.