Захарченко Василь Іванович (нар. 1936, с. Гутирівка, Полтавська область – пом. 5 грудня 2018, Черкаси – український письменник, лауреат літературних премій імені Юрія Яновського, імені Андрія Головка, премії Олекси Гірника.
1995-го року Василь Захарченко став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за новий роман «Прибутні люди», опублікований 1994 року в журналі «Вітчизна». Ця найвища літературна нагорода мовби підсумувала творчі здобутки кількох десятиріч відомого українського письменника-прозаїка.
Творча біографія
Свій літературний шлях Василь Захарченко розпочав у 1963 році, опублікувавши перше оповідання. Відтоді стали з’являтися одна за одною збірки повістей і оповідань:
«Співучий корінь» (1964),
«Стежка» (1968),
«Дзвінок на світанні» (1981),
«У п’ятницю після обід» (1982) та ін.
У довіднику «Письменники радянської України. 1917–1987» сказано, що Василь Захарченко член Спілки письменників з 1982 року. Але в довідниках, що виходили раніше, можна прочитати, що до письменницьких лав Василь Захарченко був прийнятий ще в 1962 році. Справа в тому, що Василя Захарченка виключили зі спілки, затвердивши це рішення й на президії правління СПУ 19 жовтня 1972 року.
А 31 січня 1973 р. його було заарештовано за антирадянську діяльність за ст. 62 КК УРСР, і через кілька місяців, 26-27 липня 1973 р. Черкаським обласним судом засуджено на п’ять років суворого режиму. Покарання відбував у концтаборі № 5 у Пермській області. Лише через десять років членство у спілці було поновлено. Тому й книжки його в цей період не виходили…
В. І. Захарченко народився у селі Гутирівка поблизу Полтави в селянській сім’ї. Вийшовши з глибин народного життя, він приніс у літературу розуміння його справжньої суті. У творах письменника чітко визначається його громадянська позиція, іде постійне відстоювання людської гідності і порядності. Честь, совість, правда, патріотизм – основні морально-психологічні категорії як письменника, так і його героїв. Він схиляється перед людиною чесної праці.
Ще в шкільні роки майбутнього письменника зачарувало правдиве поетичне слово Олеся Гончара, що стало для нього вогником, який освітив молоду душу, котра прагла творчості. Пізніше йому світили в літературі, за його власним висловом, «три Григорії – Косинка та два брати Тютюнники». З цих джерел наснажувався він, шукаючи в літературу свою власну стежку. А власна письменницька стежка ніколи не бувала легкою. Тому намагалися вбити його вільну думку і правдиве слово маланчукісти, а тепер – ліві реакційні сили.
У літературу Василь Захарченко прийшов з журналістики, якою займався тривалий час після закінчення в 1958 році факультет журналістики Київського університету.
Спершу працював газетярем у Кременчуці, потім переїхав у шахтарський край, був редактором у видавництві «Донбас».
З 1969 письменник живе і працює в Черкасах. Тут він написав свої найкращі повісті і романи, які були відзначені преміями. Крім згаданих збірок, вийшли: «Лозові кошики» (роман «Ярмарок» та низка оповідань) і «Велика Ведмедиця» (1988), до якої увійшли повісті «Мобілізовані» (тема війни), «Котилися вози з гори» (про українське село 80-х років, проблеми хліборобської честі та міжлюдських взаємин) і повість у новелах «Велика Ведмедиця» (сторінки з життя Павла Величая) та добірка оповідань про війну і сьогодення («Діти», «Пивиха» та ін.).
Василь Захарченко часто звертається до теми війни, розповідаючи про трагічні колізії і моральні втрати, які вона заподіяла. У повісті «Проїздом» (1981) і низці оповідань письменник розповів про воєнне і повоєнне дитинство, про труднощі і лихоліття окупаційних років, про зламані за цих обставин долі, людські (повість «Брат милосердний», 1982). У творах письменника багато правдивих, вражаючих деталей в зображенні характерів героїв, у відтворенні пережитих ними глибоких потрясінь (оповідання «Постріл», «Дзвінок на світанні» та ін.). Роман «Клекіт старого лелеки» (1989) був удостоєний премії ім. Андрія Головка, а за новелістичну творчість (зокрема новелу «Шістнадцять георгіївських кавалерів») письменник одержав літературну премію імені Юрія Яновського (1991).
Творчість Василя Захарченка завжди наснажувала ідейно-патріотична спрямованість поезії і приклад життя Тараса Шевченка. Письменникові-громадянинові болить доля України і її тяжкі сходинки до справжньої демократії і незалежності. Ми любимо цитувати Шевченка, особливо про «очікуваного Вашингтона», говорить письменник, але що робимо для того, щоб Вашингтон прийшов? «Прочитайте „Кобзар“, – закликає Захарченко. – Там у кожному рядкові проглядає наш український Вашінгтон. Бо сам Шевченко був першим нашим Президентом, першим Парламентом, нашою Державою. Такою державою, у якої кожна жилочка тремтіла за Україну». А ми поки що «завчено проказуємо Шевченкові слова й сидимо собі на припічку та й ждемо Вашінгтона-спасителя». Письменник, що успадкував дух Шевченка, закликає до єдності, до пробудження в собі «іскорки отого шевченківського вашінгтонізму» та до “оборони України “. Коли б все це було в нас, то була б Україна вже «в самісінькому центрі Європи, і не бідував би сьогодні так наш народ». В. Захарченко живе любов’ю до Т. Шевченка і вірою в те, що з ним «ми побудуємо свою Державу навіки», і що із Шевченком нас не зіб’ють з власного шляху ніякі вітри – ні сибірські, ні колимські, ні московські.
Ось за такі слова, що випливають з твердих ідейних переконань письменника, за його любов до України самостійної, за працю задля незалежності своєї Держави чорнять і провокують ліві реакційні сили, що мріють про відновлення комуністичної системи в межах «єдіной і недєлімой». Ці сили нав’язують В. Захарченкові боротьбу – жорстоку, безкомпромісну. Вони знову вимагають виключення його з Спілки письменників. Але не той час, коли люди були сковані страхом і мовчазною згодою. Шлях до правди тяжкий, але його Василь Захарченко обрав ще в юні роки і не зверне з нього, як не звертали герої його талановитих книг.
Василь Захарченко вважав, що «спілкуючись російською, ми вбиваємо Україну щоденно, щогодинно, щохвилинно…».
Твори
«Співучий корінь», повісті та оповідання, 1964
«Стежка», повісті та оповідання, 1968
«Дзвінок на світанні», повісті та оповідання, 1981
«У п’ятницю після обід», повісті та оповідання, 1982
«Брат милосердний», повість, 1982
«Лозові кошики», роман «Ярмарок» та низка оповідань, 1988
«Велика Ведмедиця», роман «Ярмарок» та низка оповідань, 1988
«Лозові кошики», збірка повістей «Мобілізовані» (тема війни), «Котилися вози з гори» (про українське село 80-х років, проблеми хліборобської честі та міжлюдських взаємин) і повість у новелах «Велика Ведмедиця» (сторінки з життя Павла Величая) та добірка оповідань про війну і сьогодення («Діти», «Пивиха» та ін.), 1988
«Клекіт старого лелеки», повість, 1989 (удостоєний премії імені Андрія Головка)
«Шістнадцять георгіївських кавалерів», новела, 1991 (удостоєний літературної премії імені Юрія Яновського)
«Прибутні люди», роман, журнал «Вітчизна», 1994
«Великі лови», роман, публіцистика, – К. : Молодь – 318 с.
«Пий воду з криниці твоєї…», роман, – К. : Український письменник – 215 с.
«Прибутні люди», романи, повість, передм. М. Ф. Слабошпицький. – К. : Грамота – 656 с. ; 20 см. – (Бібліотека Шевченківського комітету).
«Крізь срібний іній». Романи, оповідання. Черкаси. Видавець Чабаненко Ю.А., 2005.
«На камені рідного слова». Публіцистика. Черкаси. Видавець Чабаненко Ю. А., 2006.
«На відстані зойку». Оповідання. Щоденник. Черкаси.
Видавець Чабаненко Ю. А., 2007.
«У магнієвому спаласі». Щоденник. Черкаси. Видавець Чабаненко Ю. А., 2009
Примітки
Відійшов у вічність відомий черкаський письменник Василь Захарченко | Рідна Черкащина (uk). Процитовано 2018-12-05.
Про Василя Захарченка
Василь Захарченко
Василь Захарченко – із когорти шістдесятників / Cтатті / «Полтавський вісник». Обласна щотижнева газета м. Полтави. www.visnyk.poltava.ua. Архів оригіналу за 2015-12-22. Процитовано 2015-12-22.
Василь Захарченко – прозаїк, публіцист
Помер відомий письменник Василь Захарченко. Нова Доба. Процитовано 2018-12-05.
Миколаївська обласна бібліотечна асоціація
Миколаївська обласна бібліотечна асоціація
Миколаївська обласна бібліотечна асоціація
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Захарченко Василь Іванович
Не так страшна смерть, як непам’ять.
Світ реагує тільки на орлиний клекіт і зовсім не хоче зважати на голубине воркотання.
Без віри в Бога людина розлюднюється.
Без милосердя і справедливість у світі звелася б до одного: око за око, зуб за зуб.
Легко бути де Голлем, де давно збудовано державу.
Не схиляйся ні перед ким і не будеш схилений.
Прожив уже 33 роки, а розпинати його немає за що.
Що страшніше – детектор брехні чи дзеркало правди?
Можна ходити рідною землею, а можна топтати її.
Бог – це наша несвобода чинити зло і безмежна свобода творити добро.
Рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів.[1]
Примітки
Крилаті вислови про українську мову, які актуальні досі.
Джерела
Українська афористика Х–ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. – К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
Біографія Василя Захарченка
Василь Захарченко: «У Стуса я навчився активного патріотизму»
https://uk.wikiquote.org/wiki/Захарченко_Василь_Іванович
Коментарі закриті.