ВЛАДИМИРОВ Володимир Михайлович (20.09.1949, м. Дніпропетровськ).
Доктор філологічних наук (журналістика), професор.
Закінчив історико-філологічний факультет Дніпропетровського державного університету (1971)? докторантуру КНУ імені Тараса Шевченка.
Працював відповідальним секретарем, заступником редактора Сєвєродонецької міської газети (02.1977 – 08.1980); редактором Лисичанської міської газети (09.1982 – 02.1991); головним редактором телестудії «Контакт» (Луганська область), власником і власником і головним редактором обласної газети «Антенна» (09.1991 – 03.1994); ст. викладачем, доцентом, завідувачем кафедри журналістики Східноукраїнського державного університету (02.1995 – 10.2000); навчався в докторантурі Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (10.2000 – 10.2003). Одночасно працював спеціальним кореспондентом по парламенту і уряду, першим заступником директора Інформаційного агентства «Укрпартінформ»; завідувачем кафедри масової комунікації, декан факультету, директор інституту журналістики та телемистецтва Київського міжнародного університету (10.2004 – 11.2006); генеральним директором Київського відкритого університету Міжрегіональної академії управління персоналом (11.2005 – 02.2007); професором кафедри журналістики Національного авіаційного університету (02.2007 – 08.2010).
В університеті з 2001. Працював за сумісництвом (2001–03), (2009–10), докторант (2000–03), з 09.2010 і донині за строковим договором професор кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Інституту журналістики.
Займається загальними проблемами журналістики, реклами та PR: історією української і китайської журналістики, створенням теорії масового розуміння, осучасненням класичної теорії масового розуміння, вперше поставив і дослідив питання про парадокси теорії масової комунікації.
Працював в університетах США, Євросоюзу та Китаю.
Читає курси: «Теорія масової комунікації», «Семіотика», «Тренди сучасної історії та теорії зв’язків з громадськістю», «Прийоми ефективного комунікатора у зв’язках з громадськістю», «Маркетингові дослідження та медіапланування», «Дослідження рекламного ринку».
Відкриття в галузі історії журналістики:
– вперше досліджував історію преси червоної армії в Україні часів визвольної боротьби 1917–1922 рр., історію підокупаційної преси 1941–1944 рр., історію української преси часів «хрущовської відлиги»;
– вперше дав порівняльний аналіз преси гітлерівського та сталінського режимів;
– відав перший у Європі підручник журналістики 1905 р. видання «Культура і преса» д-ра Е. Льобла й виклав його зміст;
– вперше виклав історію китайської пражурналістики від імперії Цинь Шихуана до імперії Цин,
– у сфері теорії масової комунікації поєднав здобутки універсальної герменевтики і теорії масової комунікації, тобто створив теорію масового розуміння й інтерпретації;
– відкрив для української науки понад 70 американських, європейських, китайських авторів у цій царині;
– у сфері теорії журналістики створив найскладнішу структуру основних соціальних функцій преси;
– у теорії принципів журналістики вивів закон непорушної єдності принципів об’єктивності та гуманізму;
– вперше в Україні став перекладати з китайської основи теорії та історії преси та реклами цієї країни;
– вперше у вітчизняній науці поставив питання про парадокс відсутності теорії масової інформації в умовах масовоінформаційної епохи, а також про художню комунікацію як сферу діяльності, дотичну до соціальної комунікації.
Захистив кандидатську дисертацію – «Місцева преса як суб’єкт соціально-політичного процесу» (1990), докторську – «Проблема розуміння інформації в журналістиці» (2004).
Громадська діяльність:
– заступник голови Експертної ради Вищої атестаційної ради (у її першому складі) при Кабінеті міністрів України з соціальних комунікацій (2008–2010);
– член спеціалізованих рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (2008–2015);
– член Науково-методичної ради з журналістики (1999–2000, 2004–2006);
– член Українського фулбрайтівського кола (від 2017 р.);
– член Української асоціації китаєзнавців (від 2017 р.).
Захоплення, хобі:
Власник і капітан вітрильної яхти «Orion», учасник і призер численних вітрильних перегонів, член Вітрильної федерації України.
Плавання, біг на довгі дистанції, гірськолижний спорт, ковзани, спортивний бадмінтон, гра на гітарі.
Автор 5 монографій, 5 навчальних посібників, 65 наукових публікацій.
Основні праці:
Монографії:
Герменевтика журналістики : Монографія. – Луганськ : вид-во Східноукр. держ. ун-ту, 1999. – 102 с.
Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння : Монографія – К. : Вид-во «Київський університет», 2003. – 243 с.
Хаос – Розуміння – Масова Комунікація : Монографія. – К. : КиМУ, 2006. – 362 с.
Проблеми розуміння й інтерпретації в соціальній комунікації : монографія : В. М. Владимиров, за наук. ред. проф. В. В. Різуна. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2014. – 623 с.
Парадокси сучасної науки про масову комунікацію : Монографія. – К. : Наукова столиця, 2021. – 132 с.
Підручники й навчальні посібники:
Коммерческая журналистика. – Луганск : Изд-во Восточноукр. гос. ун-та, 1995. – 96 с.
Основы журналистики в понятиях и комментариях: Навч. посібник – Луганськ : Вид-во Східноукраїнського держ. ун-ту, 1995. – 98 с.
Комерційна журналістика як галузь інформаційного бізнесу. – Луганськ : Вид-во Східноукр. держ. ун-ту, 1995. – 107 с.
Вступ до журналістики : Навч. посібник. – Видавництво Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2011. – 202 с.
Теорія і методика журналістської творчості. – К. : Вид-во КиМУ, 2006. – 132 с.
Історія української журналістики (1917–1991): Навч. посібник. – К. : Вид-во МАУП, 2008. – 184 с.
Вступ до журналістики : Навч. посібник. – К. : Вид-во НАУ. – 2015. – 212 с.
Специфіка китайської реклами : Навч. посібник. – К. : Наукова столиця, 2022. – 55 с.
Специфіка сучасного китайського журналістикознавства : Навч. посібник. – Е. : Наукова столиця, 2023. – 86 с.
Основні наукові статті:
Хаос, герменевтика, журналістика або світогляд творчості в ЗМІ // Наукові записки. – К. : Інститут журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 77–84.
Інтерпретація у сфері масової комунікації // Актуальні записки масової комунікації. – 2003. – Вип. 4. – С. 44–51.
До питання періодизації історії науки про зв’язки з громадськістю // Актуальні питання масової комунікації. Т.12. – С. 14–17.
Погляд на пресу з відстані ста років (до 100-річчя від дня виходу книжки доктора Е. Льобла «Культура і преса») // Наукові записки Інституту журналістики. – 2005. – Т. 22. – С. 29–34.
Змістовні та методичні особливості викладання журналістикознавчих дисциплін в США // Наукові записки Інституту журналістики. – 2007. – Т. 28. – С. 29–34.
Парадокс відсутності теорії масової інформації // Наукові записки Інституту журналістики. – 2011. – Т. 45. – С. 6–9.
Художня комунікація як окремий тип соціального спілкування (у порядку постановки питання) // Наукові записки Інституту журналістики. – 2012. – Т. 48. – С. 29–33.
Історичний рубіж у конкуренції традиційних та новітніх засобів масової інформації // Інформаційне суспільство. – К., 2010. – Вип. 11. – С. 68–74.
Структури та механізми масової інтерпретації в засобах масової інформації: межі масової герменевтики // Наукові записки Інституту журналістики. – 2011. – Том 43. Квітень-червень. – С. 20–25.
Принципи журналістики в світлі теорії розуміння // Наукові записки Інституту журналістики. – 2013. – Т. 53. – С. 241–245.
Місія журналістики: в порядку постановки питання // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 02. – Квітень-червень. – С. 70–75.
Теорії істини у їх відношенні до соціальних комунікацій // Інформаційне суспільство. – 2015. – Вип. 21. – С. 59–64.
«Камо грядеши» сучасної журналістики // Українське журналістикознавство. – 2012. – Т. 13. – С. 20–25.
Китайська теорія журналістики: структура, основні положення, компаратив із світовими традиціями // «Медіапростір: проблеми і виклики: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Київ, 25 квітня 2018 р.). – К. : Інститут журналістики, 2018. – С. 19–24.
Структура й основні положення сучасної китайської теорії журналістики // Наукові записки Інституту журналістики. – Випуск 70. – 2018.
Трактування феномену новин у китайській теорії і практиці журналістики // (Інформаційне суспільство. – 2017. – Випуск 26. – С. 6–11.
«Кодекс професійної етики китайських журналістів»: текст і контекст // Наукові записки Інституту журналістики. – Випуск 71. – 2018. – С. 7–11.
Історія китайської пражурналістики за професором Лі Лянжуном: від імператора Цинь Ші Хуана до династії Цин // Наукові записки Інституту журналістики. – 2018. – Випуск 72. – С. 10–16.
The probable place for being created mass information theory between other fundamental theories about impact on mass audience // Вісник Львівського університету. Серія «Журналістика». 2021. № 49. С. 12–18.
Літ.: Моисеев В. А. Журналистика и журналисты. Михайлин І. Л. Володимир Владимиров: журналістика як герменевтика // Михайлин І. Л. Журналістика як всесвіт: вибрані медіадослідження. – Х. : Прапор, 2008. – С. 448–452.
Житарюк, М. Г. Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство : монографія / М. Г. Житарюк. – Львів, 2008. – 416 с.
Ред. І. М. Забіяка.
Коментарі закриті.