ГУЦЬ Михайло Васильович (11.06.1930, с. Янівка Долинського повіту Станіславського воєводства (нині – с. Іванівка Рожнятівського району Івано-Франківської області – 05.08.2020, Київ).
Кандидат філологічних наук, професор, фольклорист, етнограф, педагог, мовознавець, літературознавець, громадський діяч.
Закінчив початкову школу в рідному селі, семирічну – у Князівському, середню – в Рожнятові. Навчався на українському відділенні філфаку Чернівецького університету (нині імені Юрія Федьковича) (1950–55), учителював у селах Довгопілля та Конятин Путильського району Чернівецької області, де викладав українську мову та літературу (1955–58), навчався в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України (1958–61), організовував фольклорні експедиції в рідне село, де ще тоді збереглися старовинні пісні, особливо весільні латканки (1959), працював молодшим науковим співробітником ІМФЕ (1961–66), їздив разом з Л. Ященком та іншими фольклористами в наукові експедиції на Тернопільщину й Буковину, сам очолював фольклорні експедиції студентів КНУ ім. Тараса Шевченка та Київської національної консерваторії ім. Петра Чайковського, які записують народні пісні й музику на Закарпатті. Після звільнення за національні переконання працює викладачем української мови та літератури на підготовчих курсах філфаку КНУ ім. Тараса Шевченка (1966–67), редактором редакції літератури вид-ва “Радянська школа” (тепер “Освіта”) (1967–88), на творчій роботі (1988–93), погодинно викладає українську мову, літературу та літературознавство в Київському педагогічному інституті (нині НПУ ім. М. П. Драгоманова), КНУ імені Тараса Шевченка; в Київському військовому інституті управління і зв’язку (1993–98). Залучає курсантів до участі в наукових мовних конференціях Інститут журналістики (з 1993). Доцент, професор Київського міжнародного університету (з 1998).
Захистив кандидатську дисертацію “Сербсько-хорватська народна пісня на Україні” (1970), яка ще в 1966 році вийшла окремою монографією і одержала високу оцінку в Україні, Сербії, Хорватії, Польщі, Чехії, Канаді.
Автор 1 монографії, 2 збірників, 2 альбомів, 6 навчально-методичних посібників, понад 150 наукових праць.
Праці: “Сербсько-хорватські народні пісні” (антологія) (К., 1970); “Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської” (збірка) (К., 1972); “Леся Українка. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях” (співавтор Н. Л. Россашинська) (К., 1979, 1986); “Василь Стефаник”. Альбом (К., 1983); “Російсько-український словник військово-технічних термінів” (К., 1994); “Російсько-український словник: складні випадки перекладу” (К., 1998); “Українська мова професійного спілкування” (у співавт.) (К., 2003); “Українська мова за професійним спрямуванням”(у співавт.) (К., 2004); “Українська мова у професійному спілкуванні” (у співавт.) (К., 2004); “Українська мова у діловому спілкуванні”(у співавт.) (К., 2005).
Літ.: Славяноведение в СССР: Изучение южных и западных славян: Библиографический словарь. – 1993. – С. ; Дем’ян Г. В. Гуць Михайло Васильович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2006. – Т. 6. – С. 702; Словенськи фолклористи. Лични подаци и адресе. – Белград, 2008. – С. 297–298; Єлісовенко Ю. Педагогічне кредо мовознавця, фольклориста й журналіста [Про Михайла Васильовича Гуця] // Комунікативно-мовні процеси в сучасному медіапросторі: За матеріалами ХІІІ міжнародної науково-практичної конференції з проблем функціонування і розвитку української мови / За ред. В. В. Різуна / Упорядн. Д. Данильчук, Ю. Єлісовенко, І. Забіяка, А. Мамалига. – К., 2008. – 285–295; Пазяк Н. Ужинок народознавця на нині україністики і славістики // Народна творчість та етнографія. – 2000. – № 5–6. – С. Пазяк Н. Серце відкрите людям // Дивослово. – 2001. – № 5. – С. 59–61.
І. М. Забіяка
Коментарі закриті.