Кава Віктор Іванович

Кава Віктор Іванович (1 січня 1937, с. Поділ Срібнянського району Чернігівської області – 26 листопада 2004, Київ) – український дитячий письменник.

Школярем багато читав, писав вірші, дописував у стіннівки, надсилав інформації до райгазети «Срібнянщина».

По закінченні середньої школи вступив до Київського університету на факультет журналістики.

Здобувши диплом з відзнакою, почав працювати редактором у дитячому видавництві «Веселка». Після кілька років завідував відділом літератури в журналі «Барвінок», потім був літконсультантом і відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.

Талант Віктора Кави високо вшановано: він лауреат літературної премії iменi Лесі Українки.

Письменник відомий своїми творами й за межами України. «Осінню стежку» видано в Москві, Латвії, Азербайджані, Узбекистані. Збірку оповідань «Жита за хатою» – в Білорусі, «Червону вулицю» – в Росії, Латвії, Литві, «Вибране» – в Латвії. Оповідання друкувалися англійською, німецькою, румунською, болгарською мовами.

За свою багаторічну і плідну працю на ниві української дитячої літератури Віктор Кава був нагороджений медаллю ім. А. С. Макаренка, орденом «Знак Пошани», медаллю «За доблесний труд».

У 1985 році йому було присуджено Республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. А ще письменник був нагороджений медалями та грамотою Президії Верховної Ради України.

Твори

Будь обережна, Марійко!: Повість. – К.: Веселка, 1982. – 175 с., іл.

Вечерние тени. Рассказ и повести. – М.: Дет. лит. 1967.,207 с. : илл.

Вечірня телеграма. Повісті та оповідання. – К.: Веселка, 1965. – 169 с. : іл.

Вітя на вулиці: Оповідання. – К.: Веселка, 1991. – 32 с.: іл.

День ясний і ночі горобині: Повість. – К.: Молодь, 1980. – 208 с.

Історія одного велосипеда: Повість та оповідання. – К.: Веселка, 1964. – 148 с.

Маркіян. Повісті. – К.: Веселка, 1973, – 320 с.: іл.

Мені не страшно: Оповідання. – К.: Веселка, 1966. – 41 с.

На те літо, після війни… : Повісті та оповідання. – К.: Веселка, 1979. – 248 с. : іл.

Ніколи не забудеться: Повісті, оповідання. – К.: Веселка,1987. – 525 с. : іл.

Осіння стежка: Повість. – К.: Веселка, 1989. – 334 с.: іл.

Прогуляний день: Оповідання. – К.: Дитвидав,1963. – 108 с.

Так пахла тишина: Рассказ и повесть. – М.: Дет. лит.,1978. – 128 с., илл.

Троє і весна: Повісті та оповідання. – К.: Веселка, 1985. – 262 с.: іл.

Три червоні гвоздики: Художньо-документальні повісті. – К.: Веселка,1986. – 240 с., іл.

Усмішка: Оповідання. – К.: Веселка,1980. – 23 с.: іл.

Червона вулиця: Повість. – К.: Веселка,1974. – 349 с.: іл.

Джерела

Виктор Кава // Веселка. Антологія української літератури для дітей. – К.: Веселка,1985. – С.508.

Віктор Кава: [Некролог] // Літ. Україна. – 2004. – 2 грудня. – С. 2.

Віктор Кава // Письменники Радянської України: Довідник. – К.: Рад. письменник,1976. – С.132.

Дончик В. Вірність дитинству: [творчість В. Кави] // Кава В. Ніколи не забудеться: Вибране: Повісті, оповідання. – К., 1987. – С. 5-12

О Викторе Каве // Кава В. Так пахла тишина. – М.: Дет. лит., 1978. – С. 3.

Стась З. Друг і порадник юних: [до 50-річчя від дня народження В. І. Кави] // Література. Діти. Час: Збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу. Вип. 12. – К.: Веселка,1987. – С. 180 – 181.

Терен В. Змужніння любов’ю: [Про Лауреата Премії Лесі Українки В. Каву] // Література. Діти. Час. – Вип.10. – К.: Веселка,1985. – С. 62 – 69.

(За: https://uk.wikipedia.org/wiki/Кава_Віктор_Іванович)

 

* * *

 

«Ніколи не забудеться»

Так називається збірка вибраних творів Віктора Кави, яка вийшла друком у видавництві «Веселка» 1987 року. У книжці дві частини. У першій «Гільза на вікні» розповідається про дітей у роки війни і нелегку повоєнну пору. Це повісті «Червона вулиця», «Маркіян», «Усмішка» та оповідання «Гільза на вікні», «На те літо, після війни…», «Жита за хатою», «Шурко зустрічає батька» та інші. Надовго запам’ятовуються образи дітей, які зарано подорослішали, стали не по літах серйозними, спостережливими, навчилися багато в чому собі відмовляти, власними силами заробляти собі на життя, турбуватися про інших. Таким є Спиридон Гнатюк з Волині – безстрашний партизанський зв’язковий («Червона вулиця»), посмертно нагороджений орденом. Йому поставлено кілька пам’ятників – у Луцьку, Торчині, Бурштині. Іменем Спиридона Гнатюка названо школи, вулиці. І метикуватий Маркіян, якому «вже ось-ось дванадцять років буде» («Маркіян»), що пробрався через вороже кільце до партизанів і взявся вивести їх з оточення. Незвичайне хвилювання викликає образ хлопчика Віті («Гільза на вікні»). З яким обожненням і радістю розглядає він солдата, що зупинився в їхній хаті після визволення від фашистів рідного села, як уважно слухає і по-своєму осмислює його розповіді про бій з ворожими танками, а потім сам намагається зробити щось приємне – раптом пропонує заспівати пісню. Співає, і не одну. Не менш хвилюючий образ зовсім малого п’ятирічного Віті («Гарбузи»), який їздить з мамою збирати гарбузи. Він розуміє, як мамі тяжко і, коли повернеться тато з війни, мама не носитиме гарбузи. Але вдома на них уже чекав лист зі страшним папірцем-повідомленням. Хлопчик ще не в змозі до кінця усвідомити що сталося, плачучи звертається до батька: «Таточку, не треба ні олівців, ні цукерок, ні навіть пілотки – тільки приїзди… Ми той папірець сховаємо в погріб і діжкою заставимо…».
Зворушливо і психологічно переконливо змалював Віктор Кава малого Шурка («Шурко зустрічає батька») і Славка («На те літо, після війни…»). Шурко з заздрістю поглядає на інших дітей, до яких повернулися батьки, хто без руки, хто без ноги… Зустрічаючи свого тата, Шурко зрадів і водночас був спантеличений, що він цілий і здоровий. І тому прошепотів йому на вухо: «Знаєш, таточку, а це добре, що в тебе і руки цілі, і ноги цілі! Ми з тобою тепер рибу ловитимемо, наперегінці бігатимемо..! Тільки коли куритимеш, можна, я тобі сірника запалюватиму, наче в тебе руки немає? А то Мишко так задається, так задається…». Такий не по роках мудрий і Славко. Він допомагає мамі вночі сіяти жито трофейним конем. А фашисти в цей час неподалік бомбардують станцію. Славко твердо вірить, що жито обов’язково дозріє. Він навіть додумався коли: «…на те літо…Після війни, от коли!». У першій частині збірки вміщено також оповідання «Ніколи не забудеться», яке дало назву всій збірці. У ньому йдеться про повоєнний період і оті давно тамовані «дітьми війни» бажання і спокуси і, в разі їх здійснення, величезну радість, яку не можливо втримати в собі. Для героїв цього оповідання – сільських дітей – справжньою подією стало таке звичайне на сьогодні морозиво. А на той час багато дітей навіть не знали, яке воно і не могли дозволити собі скуштувати його. Тому хіба міг забути герой оповідання, від особи якого ведеться розповідь, очі дівчинки Зіни, якій він дав кілька разів лизнути морозиво? А хіба могли забути братик із сестричкою повен глечик морозива, що його одного разу купив їм батько?

У другій частині збірки «Квіти для мами» вміщено дві маленькі повісті «Історія одного велосипеда» і «Кохання в шостому «А» та оповідання «Іванок», «Квіти для мами», «Дурносміх», «Пиріжок з калиною», в яких йдеться про мирний час.

Оповідання «Квіти для мами», яке дало назву другій частині, одне з найбільш хвилюючих. У ньому розповідається про дівчинку Таю, яка лікується в санаторії. У неї померла мама, а тато приїздить її провідувати. Але дівчинка помічає, що він кожного разу напідпитку. І Тая, не маючи життєвого досвіду, врятувала батька від цього лиха чуйністю свого серця, духовною чистотою, своєю любов’ю, сильнішою від усіляких досвідів і ситуацій. Схожий на неї і герой оповідання «Іванок».

В інших творах йдеться про працьовитого, наполегливого і доброго Юрка («Історія одного велосипеда»), про перші світлі почуття («Кохання в шостому «А»), про маленькі, але дуже важливі перемоги над собою («Дурносміх», «Пиріжок з калиною»).

(За: http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=5765)