ШУДРЯ Микола Архипович (псевд. і крипт.: Архипенко, Полтавець, Полтавченко; 5.01.1935, с. Веселий Поділ (хутір Іванівка) Семенівського району на Полтавщині – 27.03.2012. Київ. Похований на Байковому кладовищі. Ділянка 33).
Письменник, журналіст, кінодраматург, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України.
Освіта
Закінчив Паніванівську семирічку (1950), (Семенівську середню школу на Полтавщині (1953), факультет журналістики КДУ (1958); аспірантурі (1965).
Трудова діяльність
Друкуватися почав ще студентом в університетській багатотиражній газеті “За радянські кадри”. Працював літредактором, завідувачем відділу літератури й мистецтва редакції “Київського комсомольця” (1956–60); у книжково-газетного видавництві Київського раднаргоспу (1960–61); погодинно на факультеті журналістики (1963–65); у різних періодичних виданнях: журналі “Народна творчість та етнографія” (1965–66); газеті “Літературна Україна” (1967–69); старший редактор Головного управління газет і газетних поліграфічних підприємств Комітету у справах преси при Раді Міністрів УРСР (1966–67); викладав історію книги і сценарну майстерність у Київському інституті культури (1969–76); бюлетені “Трибуна лектора” (1978–79); журналах “Україна” (1980–91), “Зоряний ключ” (1991–92); газеті “Наш час” (1992–93); часописі “Скарб” (1994–95) та інших виданнях. Був позаштатним кореспондентом газети “Радянська Україна” (1961–62) і тижневика “Україна” (1976–77). На “чорнобильській пенсії” (з 1993).
Миколі Архиповичу першому вдалося оприлюднити в друці справжнє прізвище Юрія Кондратюка (Олександр Шаргей), опублікувати задовго до реабілітації спогади Нестора Махна, подати листи до дружини Миколи Леонтовича, щоденники Юрія Яновського, Леся Курбаса, нотатники Григора Тютюнника і т. і. Завдяки “відкриттям” Ш. М. поповнилася творчість Василя Симоненка його поезіями, оповіданнями, повістю “Огуда”, начерками сценарію кінокомедії “Бенкет небіжчика” тощо. За його сценаріями створено понад 120 кінострічок.
Член національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Національної спілки кінематографістів України. Лауреат журналістських премій: “Золоте перо” та “Незалежність”, Міжнародної премії імені Григорія Сковороди.
Творча діяльність
Автор книг:
“Верховіть черещатого дуба: до глибин Шевченкового родоводу” (К., 1998);
“Світло живе книгочит” (К., 2000);
“Чолом сягнув зірок” (К., 2003);
“Геній найщирішої проби” (К., 2005);
“В рокотанні-риданні бандур” (у співавт.) (К., 2006);
“Лицарі булави” (К., 2008, 2009) та ін.
Джерела
Литвин М. Українські ночі Миколи Шудрі // Наш час. 1995. 20 січня;
Мельничук А. Бунтівник із Веселого Подолу // Демократична Україна. 1995. 16 лютого;
Дмитренко О. “Змарнована сила, або де береться Дніпро…”: Есе // Київ. 1995. №11–12;
Германова О. Майстерність пошукової публіцистики Миколи Шудрі // Українське журналістикознавство. К., 2000. Вип. 1;
Яремчук А. Дотик: До 65-річчя відомого кінодраматурга, письменника і журналіста Миколи Шудрі // Українська культура. 1999. № 11–12;
Українська журналістика в іменах. – Львів, 2002. – Вип. 9;
https://uk.wikipedia.org/wiki/ Шудря_Микола_Архипович
Про себе письменник писав так:
«Я – Шудря: той, хто доглядав лан, сіяв пшеницю, молотив для людства хліб. Мій рід, од часів Трояню й до сьогодення, справді не має переводу; він – невмирущий, бо мудрий і працьовитий. Я – це Полтавщина, Трипілля, Кубань, Причорномор’є, Месопотамія, Індія… Це все – історична пра Україна, від краю до краю: з Карпатського нагір’я до Підкавказьких станиць, од Білої Русі до Чорноморських узбереж… Скрізь, де на Багат-вечір готують кутю – ритуальну кашу із пшеничних зерен»
І. М. Забіяка
Коментарі закриті.