Щириця Павло Степанович – радянський і український кінооператор. Член Національної спілки кінематографістів України.
Народився 17 січня 1938 р. с. Боровиця, Чигиринщина. Помер 18.09.2020 в м. Києві.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1960).
У 1960-ті Павло Степанович допомагав В’ячеславові Чорноволу, з яким дружив зі студентської парти. У гуртожитку вони часом – через скрутні обставини – спали в одному ліжку. Про це мені не раз казав Павло Степанович. Розповів, що переховував у своїй квартирі те, що просив Чорновіл.
Був редактором і оператором на телебаченні. З 1970 р. працює на студії «Укртелефільм».
27–28 жовтня 1996 р. Павло Щириця взяв участь у першому вшануванні героїв Холодного Яру. Був з телекамерою. Його зйомки лягли в основу документального фільму “І повіє огонь новий” (режисер Гурам Петріашвілі). 3 січня 1997 р. Павло Щириця став членом Установчої конференції Історичного клубу “Холодний Яр”. Завжди радів моїм новим книжкам про Визвольну боротьбу. Був твердим в українських переконаннях. Пишався своїм дядьком – отаманом Яковом Мамаєм-Щирицею.
Фільмографія
Зняв стрічки:
- «Дружбі народів присвячується»,
- «Київська весна» (1973),
- «Майстерність»,
- «Симфонії дружби»,
- «На землі батьків»,
- «3О років визволення Радянської України» (1974),
- «П’ятирічка машиніста Порхуна»,
- «Пилипівка»,
- «30 років Великої Перемоги»
- «БАМ – будова століття» (1975),
- «Український мільярд» (1976),
- «Відгукніться, сурмачі»
- «Пароль дружби» (1977),
- «Великий хліб України» (1978, Диплом ВДНГ СРСР),
- «Ювілей Академії наук УРСР»,
- «Київська весна» (1979),
- «Один день і все життя»,
- «Сім нот у тиші»,
- «Якби я був чарівником»,
- «Формула творчості» (1981),
- «Життя віддане живому. Академік Холодний»,
- «Невидимка з мікросвіту»,
- «Шлях до хліба. Академік Ремесло»,
- «Балтійські родичі слов’ян» (1982),
- «Андрій Малишко»,
- «Бригадний підряд на фермах» (1983) та ін.
Література
- Спілка кінематографістів України. К., 1985. – С. 174–175.
Коментарі закриті.