Мотрич Катерина Вакулівна (30.11.1947, с. Василькiв Шполянського р-ну Київської, нині Черкаської обл.) – письменниця. Членкиня НСПУ (1979). Мистецька премія «Київ» ім. І. Миколайчука в галузі кіномистецтва (2004), премія ім. І. Огієнка (2007).

Закінчила факультет журналістики КДУ (1971).

Працювала у газеті «Молода гвардія», товаристві «Просвіта» та на республіканському радіо. Дебютувала книгою новел «Соняхи» (К., 1977) – ліричні розповіді про людей села, їхню любов до землі, рідного краю, про чисте й світле кохання.

Авторка книг повістей та оповідань:

«Соняхи» (1977),

«Час найкоротшої тіні» (1982),

«Перед храмом любові та болю» (1989),

«Звізда полин» (2000),

Молитва до Мови Рух. 2001. Ч. 32-33. С. 8.

романів «Досвіток» (1987),

«Ніч після сходу сонця» (2004),

«Вавилонська вежа» (2011),

«Трьохсотлітня голгофа. Фавор» (2018),

роману у віршах «Мотрині ночі» (2006),

поетична збірка «Почайна» (2007; усі – Київ).

У журналі «Неопалима купина» опубліковано її п’єсу «Кайдашева земля» (2007), де всю українську землю авторка називає Кайдашевою – через чвари і розбрат довкола неї.

Письменниця також широко використовує в літературній творчості форму молитви –

«Молитва до мови»,

«Молитва до убієнних голодом»,

«Молитва до України» (усі – 1991).

За її «Молитвою до мови» реж. М. Мащенко зняв фільм, а за «Молитвою до убієнних голодом» композитор І. Карабиць написав ораторію «Молитва Катерини» (1992). У худож.-докум. фільмі «Катерина Білокур. Послання» (2002, реж. О. Самолевська) письменниця озвучила листи художниці.

Мотрич належить низка резонансних публіцистичних статей у газеті «Слово Просвіти» –

«Терня у боки» (2000),

«Ім’я їм регіон» (2011),

«ДНК варвара»,

«Чия земля?» (обидві – 2017),

газеті «Літературна Україна» –

«Армагеддон державотворення – імунодефіцит духу…» (2010),

«Телетусовка, або Синдром аварійності» (2013).

Тематика ранніх творів Мотрич пройнята національним духом, сюжети оригінальні, образи яскраві й неповторні. У публіцист. статтях, особливо останніх років, гостро постає тема державотворення, і ті пороки, що стоять на заваді цьому, висвітлені емоційно й глибокодумно. Сучасна проза письменниці відрізняється від ранньої історичною тематикою, порушеними глобальними проблемами, вона глибоко патріотична, з екскурсом у непросту українську історію та не менш просту й почасти трагічну сучасність. Твори М. вирізняються цікавою сюжетністю, духовною тематикою, емоційністю, образністю й властивим неповторним стилем.

Лiтература:

Бурій В. Її молитви теплять душу / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). – 2012. – 30 лист. – С. 4;

Олiйник М. Новели, написанi серцем // Мотрич К. Соняхи. К., 1978;

Онуфрик Г. Особливості житійних образів у малій прозі Катерини Мотрич // Дивослово. 2008. № 4;

Поклад Н. Катерина Мотрич: «Щодня і щомиті витримуєш бій»: про поразки, які стають перемогами // ЛУ. 2008, 28 серп.;

Єременко О. З відстані болю: до пломінця Чорнобильської свічі // Укр. літ-ра в заг.-осв. школі. 2012. № 11.

Молитва до мови

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог”.

Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!

Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми! Твоїм сім’ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, і сяє небо, як Божий престол.

А із того зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам’ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг, і вічний плугар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур’ян, чи, може, станеться диво…

Прости ж їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп’янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять і косять наші молоді трави…

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев’ять днів до воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд її многогрішний, покарай за Тебе, Матір нашу скорботну.

Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із дерева роду нашого впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де “чорніше чорної землі блукають люди”. То чорнобильські лика Чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам’ятство.

Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем я ж самоспалюючою любов’ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!

Джерела:

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4141

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=68769

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1642

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%87_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

Сучасні письменники України. Біобібліографічний довідник. Уточнений і доповнений. К., 2012. С. 306-307.

Упорядкував Іван Забіяка