СВЯТОВЕЦЬ Віталій Федорович (13.07.1933, с. Веприк Новобасанського (тепер Бобровицького) району Чернігівської області – 4.12.2017, с. Горішнє Залуччя Снятинського району Івано-Франківської області. Там і похований).
Кандидат філологічних наук, доцент, літературознавець, літературний критик, прозаїк, журналіст.
Закінчив відділення української мови та літератури філологічний факультет Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова) (1955).
Працював учителем середньої школи, кореспондентом Переялав-Хмельницької районної газети (1955–64).
В КДУ з 1967 р. Працював на філологічному факультеті погодинно і водночас завідував відділом науково-педагогічного журналу “Радянська школа”, згодом – відповідальним секретарем журналу “Українська мова і література в школі”. Аспірант і паралельно викладач філологічного факультету університету (з 1969) доцент (1977), завідувач кафедри гуманітарних дисциплін підготовчого факультету (1976–86), доцент кафедри теорії і практики партійно-радянської перси, історії літератури і журналістики, періодичної преси факультету/Інституту журналістики (1986–2001, 2002–03), старшим науковим співробітником Центру українознавства (2002), доцентом кафедри видавничої справи та редагування (2003–04). За сумісництвом працював у Національній академії оборони України, завідував кафедрою українознавства до скорочення гуманітарного факультету (2003–07). Викладає у Міжнародній школі україністики при НАН України. Заступник головного редактора всеукраїнського журналу для дітей ”Дзвіночок“ (з 1993).
Захистив кандидатську дисертацію на здобуття ступеня кандидата філологічних наук на тему ”Епістолярна спадщина Лесі Українки“ (Листи поетеси в контексті художньої творчості) (1973).
Досліджує проблеми історії і теорії літератури, художньої та публіцистичної майстерності, методики викладання літературознавчих предметів у середній та вищій школі.
Викладав нормативні курси: “Історія української літератури кінця ХІХ – поч. ХХ ст.”, “Теорія літератури”, “Літературно-художня критика”, “Основи аналізу художніх творів”, “Журналістська майстерність”.
Автор 286 наукових праць: 1 монографія та 9 навчальних посібників (у трьох з них – співавтор), а також статті, огляди, рецензії.
Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України. Пише оповідання, казки та повісті переважно для дітей молодшого та середнього шкільного віку: “Алгоритми виховання” (К., 1989); “Стежка, якою ходять гриби” (К., 1988); “Якби дерева говорили” (К., 1991); “На білому острові” (К., 1992); “Коник із золотим оком” (К., 2000) та ін. Його твори перекладалася російською, англійською, казахською та чеською мовами. Нагороджений медалями: “В память 1500-летия Киева” та “Ветеран труда”. Лауреат премії ім. Юрія Шкрумеляка.
Праці: Епістолярна спадщина Лесі Українки (Листи в контексті художньої творчості поетеси) (К., 1981); Іван Нечуй-Левицький (К., 1984); Словник образотворчих засобів (Тропи та стилістичні фігури) (К., 2003); Поетичний синтаксис (К., 2005); Художня деталь в українській класичній прозі (К., 2007).
Літ.: Письменники України. Бібліографічний довідник (К., 2006); Дивосвіт “Веселки”. Антологія літератури для дітей та юнацтва. В 3-х томах. Т. 3 (К., 2005); Ткаченко А. До надбань класичної філології // Слово і час. – 2005. – № 6. – С. 94–95; Пилип’юк Л. Письменник, педагог // Дзвіночок. – 2007. – № 4. – С. 4–5; Соловйов С. Магічний кристал художності // Літературна Україна. – 2008. – 12 червня; Бабинець А. Творчий почерк літературознавця // Українське слово. – 2008. – 20–26 серпня.
І. М. Забіяка
Коментарі закриті.