ЦЕКОВ Юрій Іванович (22. 09. 1937, м. Артемівськ, Донецької обл. – 25. 06. 2021, м. Київ. Похований на Лісовому кладовищі, ділянка 61А).
Кандидат філологічних наук, журналіст, письменник, науковець, видавець, громадський діяч.
Народився у сім’ї робітників. Після закінчення середньої школи навчався у Вінницькому педагогічному інституті ім. М. Островського (1956–59), на факультеті журналістики (заочне відділення закінчив із відзнакою) КДУ (1964–70).
Працював інструктором Вінницького обкому ЛКСМУ (1959–60), був слухачем Центральної комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ (1960–61), працював літературним працівником Вінницької обласної молодіжної газети “Ленінське плем’я” (1961), служив курсантом, інструктором політвідділу по комсомольській роботі у війську (1961–63), працював власним кореспондентом Вінницької зональної газети ЦК ЛКСМУ Комсомольське плем’я” (1963–64), завідуючим відділом сільських комсомольських організацій Київської зональної газети “Молода гвардія” (1964–65), Інструктором ЦК ЛКСМУ (1965–68), редактором обласної комсомольської газети “Молода гвардія” (1968–72), головним спеціалістом, начальником відділу журнальної періодики Держкомвидаву УРСР (1972–79), головним редактором щомісячника “Трибуна лектора” (1979–82), старшим викладачем кафедри теорії і практики радянської преси (1982–1983).
Захистив кандидатську (1977).
Нагороджений медаллю “За доблесну працю”.
Праці: “Степан Руданський” (1983), “Слово-прапор, слово – зброя” (1975), “Дем’ян Бєдний і становлення української радянської сатири” (1975), “Осяяння сміхом” (1977), “Є кому писати сатиричний роман” (1978), “Хто напише сатиричний роман?” (1979), “І лоскіт сміху, й терпкі сльози” (1979), “Криве дзеркало для пізнання істини” (1980), “Д’Артаньяни з гострими ліктями” (1981), “На високій хвилі зосередженості” (1981), “Сідалковщина, уявний рай міщанина” (1982).
Л-ра: Письменники радянської України. 1917–1987. Біобібліографічний довідник, 1988;
https://uk.wikipedia.org/wiki/Цеков_Юрій_Іванович
І. М. Забіяка
Коментарі закриті.