Журналіст Павло Кужеєв – меч в руках народу
Талант, як відомо, якість доволі невловима,
летюча, мінлива, її неможливо перевірити
алгеброю і можливо тільки но працею,
творінням – кінцевим результатом творчості
Василь Биков
Журналістика – це середовище, в якому людська свідомість удосконалюється, формується громадянська позиція, в якому кожен повинен знайти власний шлях до успіху. Безмежна кількість варіацій сприйняття інформації та переломлення дійсності крізь призму суб’єктивності ставить фактично нездійсненне завдання перед творчою частиною перспективного журналіста – пошук ключа до душі кожної окремої людини. А чи кожна людина знайшла такий ключ для самої себе?
Шлях власного пізнання розпочався для Павла Кужеєва у 1978 році, вісімнадцятого липня, у славетному місті Кіровограді. Місто козацької слави, де власну історію писали захисники батьківщини, запорізькі козаки, на довгі віки зберегло дух шукачів свободи, котрі здобували її власною завзятістю та перемогою. Навчався він у звичайній школі № 5 міста Кіровограда до дев’ятого класу, поки ця школа не стала гімназією. З самого дитинства мав свободолюбний норов та не цурався веселого бешкетництва, в якому завжди бачив критичну межу та міру, за яку не можна виходити. Шкільні роки тільки підвищили цікавість до навколишнього середовища та відкрили новий світ застосування власної бурхливої енергії у творчості та дозвіллі. Душа класу і школи, він полюбляв залишатися в центрі уваги, підживлюючись енергією своєї аудиторії, генеруючи завдяки їй нові ідеї та плани їх реалізації.
Одним із елементів формування творчої жили в Павла було його захоплення хореографією, яку викладали в Будинку піонерів під керівництвом Тетяни Жиж. Для свідомості, що знаходиться в стані розбудови, подібна творчість є дещо більшим, аніж набір танцювальних елементів – це перш за все координація на сцені та відчуття енергії аудиторії. Це одні з головних якостей досвідченої медійної особи, у виробленні яких кожен повинен пройти власний тернистий шлях.
Хореографічні вподобання не обмежували творчий кругозір Павла Кужеєва та, зрештою, привели його до музичної школи, де він навчався за класом гри на акордеоні. Зосереджуючи в собі стародавні традиції органного мистецтва та сучасний бік народної творчості, акордеон дозволяв поринати в серйозний світ музикування з відкритою та щирою душею. Отримуючи неймовірну насолоду від щирих оплесків шанувальників власного таланту, він неодноразово удостоювався грамот «за активну творчу діяльність».
Стоїчний чоловічий характер Павла вимагав власного виковування і в межах спортивної активності, де він обрав для себе два визначальних напрями: плавання та великий теніс. Надмірний інтерес та конкуренція в секції плавання кіровоградської ДЮСШ не зупинили особистого пориву, піднявши його о п’ятій годині ранку, коли потрібно було займати чергу для запису на заняття. Плавання. Чи є щось визначальне в цьому виді спорту, що може характеризувати зацікавлену в ньому людину? Очевидно, так! Кожна дитина, що обирає плавання як пріоритетний вид спорту для себе, неминуче зіштовхується з монументальною перепоною власній меті – інстинктивними людськими страхами. Саме перемога над власним страхом занурення в воду, де неможливо дихати і потрібно знайти в собі сили, щоб заспокоїтися, передує всім фізичним труднощам, які властиві більшості видів спорту. Перемога над страхами і зосередження у ворожому до себе середовищі зробила з Павла психологічно загартовану людину. Великий теніс також впливає на людину, яка обирає його власним спортивним вподобанням. Стратегічне мислення та готовність до перемог з прагненням до суспільного визнання – в значній мірі характеризують Павла як перспективно успішну людину в медійній сфері. «Елітарність» цього виду спорту скоріше притягувала його, ніж слугувала антагоністом його інтересів. Перша дерев’яна ракетка ще й досі залишається гарним спогадом в пам’яті вже дорослої людини.
Завершення занять з плавання ставали сигналом для Павла, що можна рухатися далі, до нового місця зацікавленості – пункту прийому вторсировини. Неосяжні обрії рідкісної літератури в обсягах, що не могла осягнути навіть юнацька енергія, формували мистецький смак та зацікавленність публіцистикою. Долучившись до світу літератури без обмежень, які є в шкільному курсі, Павло відчув, як почали згасати фарби навколо нього… Він почав втрачати частинки дитини всередині себе, він дорослішав… Цей етап є найбільш небезпечним для творчої людини, тому що швидке дорослішання та усвідомлення попадання до реального дорослого світу може незворотньо знищити її мотивацію, навіки залишивши скептиком інтровертом. Він не тільки зміг перебороти вир почуттів, які виникли в нього на етапі позапланового дорослішання, а й вибухнув з силою наднової зірки, здатної самою бути безмежним джерелом духовних сил.
У шостому класі він уперше зацікавився журналістикою як професією та почав шукати шляхи для знайомства з нею. Мати стала першою людиною, якій він розказав про свої задуми та спитав про шляхи до своєї мети. «Щоб стати журналістом, потрібно писати газету…», – таку відповідь дала йому мати, з цікавістю спостерігаючи за відкриттям нового захоплення власної дитини.
Відкинувши приводи для зайвого зволікання, Павло почав шукати наступного ключа до «журналістського скарбу», але вже в бібліотеці. Незламна мотивація, яка була в Павла, поставила у глухий кут бібліотекарку, яка просто не розуміла, навіщо дитина цікавитися такими далекими від інфантилізму речами, як видавництво та професійна робота журналістом. Залишивши дитину наодинці з власними думками, бібліотекар заглибилася в ряди стелажів… Десятихвилинна відсутність «магістра знань» здалася Павлу вічністю, за яку він встиг не раз обійти хол міської бібліотеки. Нарешті він отримав її – червоно-красну невеличку брошуру «На замітку піонервожатому». То були перші уривчасті знання про оформлення газети та проведення культурно-масових подій, які тільки роз’ятрили його цікавість.
Таке широке коло вподобань всіляко підтримувалося з боку батьків, але економічна складова диктувала в цьому питанні власну логіку. Більшість дітей в такому віці бачать батьків як єдиний аргумент викликам життя, тоді як Павло з власним братом прийняли доросле рішення про потребу дієвої підтримки бюджету сім’ї. Молодший брат Павла взявся за миття автомобілів на розі Луначарського та Шевченка, а він зосередився на продажу газети «Україна-центр» в громадському транспорті. Чи варто й говорити, що кожен з них, розуміючи власну роль в процесі стабілізації економічного стану сім’ї, ніколи навіть не думав про жаль чи співчуття до себе та особистої долі. Таким чином Павло відділив власну частку життя з інфантильними поглядами від реальної прагматики, що, безумовно, впливало на період його подальшого формування як журналіста.
У межах шкільної науки Павло зробив акцент на гуманітарному сегменті, не залишаючи поза увагою й точні науки. Разом з тим, бажання розширити власний кругозір за допомогою іноземної мови було обмежене можливостями шкільного навчання.
Активна життєва позиція та відкрита щира душа залучали до власного світла нових шкільних друзів та товаришів – Павло усвідомив власну популярність. 1994 рік став роком, коли його почали визнавати, коли Павло в запеклій боротьбі за результатами виборів був обраний президентом гімназичного парламенту школи-гімназії № 5. Подібна підтримка з боку багатьох людей, які були знайомі йому лише поверхово, вмотивувала продовжувати слідування обраному вектору. В школі-гімназії № 5 він провчився за повним курсом навчання, закінчивши усі одинадцять класів.
Спираючись вже на досвід прожитих років, Павло згадує цей період власного життя як безмежно яскравий та насичений. Період сподівань та звершень, неосяжної внутрішньої енергії та чистих почуттів…
Завершуючи власний освітній шлях у школі-гімназії № 5, Павло Кужеєв за волею долі звернув власну увагу на агітаційну інформацію щодо національного літературного конкурсу та чітко прийняв для себе рішення не втрачати такої можливості. Виїзд з по-доброму провінційного Кіровограда до столиці України став визначною подією, що явила перед ним категорично інший темп та формат життя мегаполісу. І цей формат мав власні принади…
На короткий проміжок часу Київський палац дітей та юнацтва, що на Івана Мазепи, 13, став притулком для його мрій, які він прагнув будь-що реалізувати. І ось роздані всі завдання та починає зростати напруга, але Павло залишається спокійним. Якась надзвичайна впевненість та теплота розбігається його тілом від відчуття виконання рідної та давно знайомої роботи. Він не нервує – він у своєму океані… Сівши поблизу лазурного фонтану, він занурився у власну свідомість, ледве встигаючи ручкою за її плином. Задоволений процесом, але без дещиці сподівань на перемогу, він очікував результатів… Переможець… Усвідомлення цього факту ніяк не карбувалося в його пам’яті, можливо, це помилка? З палаючими очима та зворушеним серцем він почав чекати обіцяної організаторами публікації результатів в «Україні молодій». Перша газета – нічого… Друга – нічого… І вже коли надія почала згасати, в третій газеті з’явилася така омріяна об’ява – він таки досяг успіху.
Перемога в національних творчих перегонах відкривала нові можливості для подальшої освіти, якими розумно скористався Павло, вступивши на журналіста до Київського національного університету імені Тараса Григоровича Шевченка (далі КНУ) за співбесідою. Миттєво збільшене інформаційне навантаження не виключило Павла зі спортивного життя, де він активно реалізовував власний потенціал у футбольній команді свого інституту. Крім того, в той же час працював у Кіровоградській телерадіокомпанії «ТTV» під керівництвом Віктора Токарєва, де починав з позакадрового зачитування тексту в «Телегазеті».
Життя в понурому, ветхому гуртожитку на Ломоносова, часи молодості якого безповоротно минули, проходило в буремні 1990-ті роки… Цей період створював власний фон навчанню, відділяючи з особливою силою «зерна від плевел». Регулярні фізичні протистояння, масова популяризація кримінальної субкультури – ось нові модні течії, що намагалися силою збити зі шляху тих, хто сумнівався у власному виборі, але Павло був іншим…
Весь перший семестр та половину другого він їздив до Кіровограда у вихідні та робив програму на рідному телеканалі, щоб підтримувати практичні навички та зводити кінці з кінцями. Успішно завершивши навчання та склавши всі іспити, Павло обрав Кіровоград та рідну телекомпанію TTV як місце проходження ознайомчої практики.
Виробнича криза того періоду в місті призвела до тяжких наслідків, батьки Павла втратили роботу, навіть попри їхню високу освіченість. Невеликий заробіток молодого журналіста став єдиним аргументом сім’ї на користь власного існування. Ніколи не ставив власні інтереси в пріоритет інтересам сім’ї, він завжди був схильним до колективного, а вже потім власного – суб’єктивого.
Втома та психологічні навантаження під час навчання, помножені на хронічну нестачу часу на дозвілля, в юнацькому віці створюють дуже негативну платформу невикористаних почуттів, не тільки стримувати, а й перенаправляти які під силу виключно людині з великої літери.
ТІА «Вікна», відкрили власні двері перед Павлом після рекомендації його, як перспективного спеціаліста, від професорсько-викладацького складу. Згодом він отримав можливість долучитися до творчого проекту «Вечірні вісті» та презентації власної публіцистики та нарисів в межах авторського тележурналу «Люди» на телеканалі ICTV.
«Вісті тижня» з Миколою Канішевським на «Інтері» заклали в нього новий рівень досвіду в колективній роботі та сформували перспективне бачення побудови ефективної медіа-команди, команди, що максимально уникає деструктивних конфліктів.
З особливою теплотою Павло Кужеєв згадує випуск КНУ 2000 року, позиціонуючи власний курс, як дуже сильний, що майорів мотивованими людьми, багато з яких залишилися вірними професії, незважаючи на життєві перепони.
У 2005 році отримав можливість реалізувати власний потенціал в межах творчого проекту «Репортер» на «Новому каналі» як спеціальний кореспондент. В ті часи він почав чітко виділяти дві специфіки роботи репортера та ведучого, що мають спільні риси, поєднані одним духом професії, проте концентруються навколо різних форм вираження.
Прямий ефір – суворе навантаження на психіку журналіста, що тяжіє скувати політ його думки, з яким найважче боротися на первинних етапах. Критичні ситуації в прямому ефірі вимагають миттєвих та разом з тим виважених реакцій при стоїчному збереженні як внутрішнього, так і зовнішнього спокою. Досвід дозволяє вибудовувати велику кількість схем реагування на можливі казуси в ефірі, але бути готовим до всього неможливо, можна бути професіоналом, котрий зобов’язаний знайти вихід з будь-якої ситуації, навіть з такої, аналогій якої в його житті ще не було.
Гіпертрофований на події графік Павла з титанічним завзяттям почав витісняти з його простору старих друзів, не лишаючи й краплі надії на вільний час та товариські зустрічі. Інноваційне віяння, що отримало обличчя соціального явища – соціальні мережі. Вони кардинально перевернули ситуацію, наблизивши людей одне до одного, стираючи просторові кордони. Соціальні мережі дозволили людям не втрачати одне одного…
Після звільнння з каналу генерального продюсера Олександра Ткаченка Павло пішов з «Нового каналу» на «5 телеканал», сформувавши для себе самого в той період бачення особистої спеціалізації в медіа, яка значно відставала від розважального формату. Запропоноване місце в проекті «Підйом» на «Новому каналі» вимагало більше артистичності аніж аспектів професійної та зваженої ерудиції. Виходячи з цього, Павло вирішує для себе, що в межах суто комедійних проектів він виглядатиме неприродно, а отже, буде фактором зниження кінцевої якості продукту. Формат новин та публіцистики – ось пріоритетне поле власної реалізації для нього. Саме «5 канал» з його політикою домінанти інформаційного віщання, що було новим віянням в національному медіапросторі, став для нього ідеальним місцем самореалізації.
Розпочатий на «5 каналі» вечірній проект «Новий час», що посідав почесне місце у вечірньому праймі з аудиторією в понад п’ятдесят тисяч чоловік, не залишився поза авторською увагою Павла. Новий тренд в суспільні смаки внесла чергова політична криза, яка наштовхнула на думку зміщення інтересу суспільства з творчості та мистецтва до політичного середовища, тому формат передачі змінився.
Паралельно з цим процесом творчості Павло з командою телеканалу працював над проектами «Реакція» та ток-шоу «Майдан». В журналістиці необхідно бути творчим поліглотом та не потрібно йти в розріз з власними амбіціям, треба триматися за один формат телекомунікаційного продукту, треба налагоджувати постійний зворотній зв’язок з аудиторією – журналістика не місце для удаваного святенництва.
Особливу увагу слід приділити історії з життя Павла Кужеєва, що пов’язує результати його діяльності з Книгою рекордів Гінесса. Окреслена історія несе в собі визначальний характер з огляду на той масив внутрішніх ресурсів, що вимагав від нього, як перспективного лауреата Книги рекордів Гінесса, навіки вписавши власне ім’я та ім’я своєї батьківщини в історичній пам’яті. Як і більшість унікальних речей в світі, ідея про марафон виникла на стику уяви двох журналістів Павла Кужеєва та Юрія Стеця під час вітання колеги, яке було розпочате після закінчення робочого часу та в перспективі перетворювало звичайне восьмигодинне перебування на робочому місці в повноцінний квазі-марафон. Інформаційним приводом для марафону стала двадцята річниця незалежності України – унікальний ювілей суверенітету та свято національної гідності. Першим випробовуванням до міріад кандидатів на посаду майбутнього «марафонця» стало складне завдання на пролонгацію робочої активності з 19 годин до 9 годин наступної робочої доби, котре прогнозовано призвело до значного скорочення потенційних претендентів на роль лауреата книги рекордів Гінесса, залишивши на фінішній прямій: Павла, Святослава Цеголка та Тетяну Даниленко. Обрання переможців доручили безпристрасній медицині, що надала перевагу витривалості здоров’я Павла та Тетяни. Представники Книги рекордів Гінесса встановили жорсткі правила візуального контролю за ходом проведення випробовування, що створило нагальну потребу надчіткого спостереження за часовими рамками, які були одним з головних мірил успішності. Фіксація журналістської уваги – це професійне вміння, якщо мова йде про десятигодинну робочу зміну, розширення обріїв працездатності на дванадцять годин та більше кидають потужний виклик внутрішньому стрижню, сформованому довкола сили волі. Павло Кужеєв з обережністю підійшов до питання сторонньої стимуляції резервів організму шляхом вживання енергетичних напоїв та кофеїну, логічно передбачивши невідомий ефект від надмірного їх споживання. Саме тому особливого визнання потребує той факт, що долання цієї марафонської для кожного журналіста дистанції для Павла Кужеєва пройшло в надзвичайно чесних умовах, що дозволяло йому спиратись виключно на ті резерви, які формувала його власна наснага. Телемарафон «Українська незалежність» тривав в ефірі 5-го телеканалу найдовші в світі п’ятдесят дві години…
Особливої уваги заслуговує побудована та підтримувана внутрішньо система колегіального управління на теренах «5 каналу». Саме ці принципи конвенційного узгодження стали для Павла наріжним каменем в подальшій діяльності та розбудові власного бачення структури менеджменту «112 Україна» телеканалу.
Період із 1996 року до 2002 року пройшли для нього під знаком перемоги інформаційного поля в обмеженому просторі інформаційних технологій, з огляду на практично повну недоступність постійного доступу до мережі Інтернет для українського народу, тоді як ця перспективна платформа могла значно спростити надходження кінцевого продукту до споживача та розширити інформаційне покриття.
2004 рік – рік буремних політичних подій, рік початку Помаранчевої революції, події, які не залишили осторонь журналістику, вони стали важким випробовуванням для стійкості, неупередженості та толерантності кожного робітника медіапростору.
Павло вважає 1993-2005 роки одними з найцікавіших, бо тоді була “експерементальна творчість”, яку не обмежували адмініструючі суб’єкти каналів. У той час найактивніше напрацьовувались нові стандарти та правила, вводилися революційні формати.
У 2009 році Павло, нарешті, був удостоєний свого власного «металевого картушу». Розпорядженням Президента України у повній відповідності з нормами закону України «Про державні нагороди України» та указом Президента України «Про почесні звання України», з формулюванням «Працівнику засобу масової інформації за вагомий внесок у розвиток вітчизняної журналістики», Павло Кужеєв був нагороджений почесним званням “Заслуженний журналіст України”.
У 2012 році, після національного визнання особистих досягнень, Павло був номінований на премію загальнонаціональної програми «Людина року» в сегменті «Журналіст року в галузі електронних ЗМІ». У тому ж 2012 році прийняв рішення про потребу другої вищої освіти, яка б відкривала перспективи для вже успішного професійного журналіста. В цьому прагненні йому допомогла магістратура Національного авіаційного університету за спеціальністю “управління проектами”.
У 2012-2013 роках дійшов до думки про необхідність пошуку нової платформи для реалізації власного потенціалу та консолідував власні зусилля з командою телеканалу «112 Україна». Він ніколи не шукав комфортних умов всупереч перспективам творчої реалізації, тому погодився на співпрацю з телеканалом «112 Україна» в період його первинної розбудови, як інфраструктурної, так і інформаційної. Налагодження інформаційного продукту – це один з найцікавіших етапів розвитку інформаційної хвилі, вважає Павло.
Особливе забарвлення отримала діяльність телеканалу «112 Україна» під час Майдану та “революції гідності”. У ті часи поляризоване журналістське середовище на ниві жорсткої конкуренції, виходило за межі правил етики журналіста та використовувало усі можливі шляхи протидії. Це один із основних моментів негативу, що виникає при критичній зацікавленості інформаційним полем та виробниками інформаційного продукту з боку політичних осередків, які власною силою лобізму намагаються інтенсифікувати лише вигідну їм сторону багатосторонніх соціальних процесів.
Павло Кужеєв вважає фундаментальну та ґрунтовну освіту важливим елементом формування професійної бази майбутнього журналіста, яку неможливо збудувати в межах професійної діяльності з огляду на брак часу та зміну пріоритетів творчої зацікавленості. «Знання в ліс не веде, а з лісу виводить» – довічна формула розвитку соціальної складової людини. Якісна освіта – це конгломерат знань, на які свідомість журналіста спирається автоматично, не відволікаючи його уваги, фіксуючи подібний факт тільки з плином часу.
Прагматика Павла, що ґрунтується на освіті менеджера, завжди чітко давав йому зрозуміти головну ваду та вразливість сучасної інформаційної сфери – дотаційність більшості каналів, які не є крупними утримувачами часток на медіаринку, що не дозволяє реалізовувати весь творчий потенціал, котрий в ,значній мірі, залежить від випадкового стороннього фінансування.
У журналістських колах Павло Кужеєв відомий як особа, що знаходиться в постійному творчому пошуку, він ніколи не втрачає інтересу до професії, черпаючи його з безмежного поля нових обставин, що утворює неосяжне життя та створене навколо нього інформаційне поле.
Моніторинг та вплив на думки нації – головний мотив всіх політичних баталій, в яких політики не цураються використання всього арсеналу доступних методів – «переможців не судять». У таких умовах журналістика стає першочерговою метою для зазіхань та лобіювання. Павло вважає, що професійна журналістика в цілому та професіоналізм кожного окремого журналіста повинен стати своєрідним бар’єром від спроб тиску на нього та викривлення результатів неупередженої інформаційної діяльності.
Журналістське середовище здатне зберігати власну внутрішню консолідованість навіть попри спроби розділити його за місцем власного творіння. Розділити творчих людей, які пов’язані одним поривом душі, не здатні перепони формальностей та професійні колізії, котрі провокуються зовнішнім середовищем.
Піонерами у розвитку процесів впровадження стрімінгу як альтернативного елементу висвітлювання подій на Майдані став телеканал «112 Україна», який формалізував нову медіамоду, яка значною мірою перекроїла уявлення політиків про процеси власного відображення в журналістській діяльності, надавши цим процесам характеристик безперервності. Новий метод висвітлення політичної діяльності був справжнім шоком для більшості політиків та розширив поле доступу суспільства до лідерів партійних осередків, викривши те, що перебувало перманентно в тіні та було фактично латентним боком сучасної української політики, що складав не менше 80% всього інформаційного поля.
Проект «День. Made in Ukraine» можна вважати потужним авторським проектом Павла Кужеєва, який він розпочав на теренах телеканалу «112 Україна», обіймаючи паралельно посаду головного редактора каналу. Творчий підхід заснований на принципі суцільної аналітики, яка спрямована і всередину цільової події, і на обставини, які її оточують. Він дозволяв створювати систематизований продукт з низьким порогом доступності – так кожний глядач долучиться до бесіди на професійному рівні. Подібна праця з точки зору викладу матеріалу є однією з найскладніших. Широке коло професійних інтересів гостей студії не дозволяло обмежуватись навичками банальної ерудиції та вимагало від автора фундаментальних знань у багатьох сферах людської діяльності. Унікальне просторово-часове наближення чотирьох точок інформаційного поля: прошарку даних, трансформованої інформації, новини та глядацької аудиторії – дозволило наблизитися до стану інформаційної конвергенції, максимального злиття різних за походженням процесів. Подібна оперативність в роботі без втрати якості є заслугою унікального адміністративного таланту Павла Кужеєва, який зміг синтезувати готовий медіапродукт із розрізнених часток стрімкого потоку даних. Сформоване навколо унікального відчуття «дихання країни» бачення бажаного кінцевого результату від власної журналістської діяльності дозволяє перенаправити та зорганізувати бурхливий потік даних, у вирі яких потрібно побачити те, що заслуговує на власну інформатизацію та реалізувати це з надлюдською швидкістю. Критична межа інформаційної актуальності, встановлена Павлом Кужеєвим у три хвилини, сприяла формуванню нових стандартів оперативності.
Відповідальність за проведену роботу важливо проглядати ще на етапі її підготовки та реалізації, а не шукаючи після її завершення. Подібний принцип є наріжним в діяльності Павла, який забезпечив пролонговане життя кожної представленої глядачу новини за рахунок наповнення її подробицями та елементами експертних думок. Такий підхід говорить про зріле та відповідальне бачення майбутнього власної діяльності та про властиві йому принципи поміркованого відстоювання власної авторської позиції.
Павло ніколи не шукав легкого шляху в пошуку новини: там, де немає інших конкурентів, він ставив перед собою творчу мету робити ексклюзиви в тих місцях, де конкуренти залишають їх поза увагою.
Найбільшою вадою в інформаційному житті глядача Павло Кужеєв закономірно вважає сегментованість тієї інформації, що доступна людині поза межами можливостей ЗМІ. Тільки від якості роботи ЗМІ залежить те, наскільки повну картину загальнонаціональних та міжнародних процесів отримає глядач.
Авторське бачення є суто суб’єктивним явищем, яке базується на цілій низці особистих якостей людини. Але чи всі медіаформати можуть залежати виключно від вмінь та навичок однієї, хоча й професійної, людини? Безумовно, ні! Випадковості та казуси мають місце навіть у межах чітко зрежисованих медіапроектів із заздалегідь «інструктованими» гостями, що й казати про формати, які собі уподобав Павло Кужеєв.
Запрошення до відкритої бесіди в прямому ефірі випадкових людей – виклик для будь-якого журналіста. Спрогнозувати розвиток подій у такій студії вкрай важко, але ззовні не керований процес перманентно отримує власне коригування, не дозволяючи занадто відхилятися від теми та формувати власне бачення виключно на догоду теперішнім почуттям. Але подібна позиція чітко йде в розріз із сучасною медійною кон’юнктурою, яка, як і кожний вид підприємницької діяльності, сформована навколо отримання та максимізації прибутків. Прогнозоване інформаційне поле в зрежисованих рамках – ось прямий шлях до зацікавлення політичним середовищем, яке з великою обережністю ставиться до ефірів із вільним інформаційним полем. Та чи журналістська честь, збудована на довірі, пам’яті мільйонів співгромадян, та власний відбиток в історії вартий секундного блиску матеріальних речей? Кожен знаходить відповідь на це питання крізь призму конкретних дій та вчинків – Павло ж вибрав шлях погляду у вічне.
Реалізація окремих частин плану Павла Кужеєва відносно популяризації телеканалу «112 Україна» заслуговує на окрему повагу з огляду на специфічний сегмент боротьби, в якій він кинув виклик конкурентам. Справа в тому, що медіа – це один з небагатьох видів комерційної діяльності, яка зосереджена не стільки навколо виробників продукту, скільки навколо споживачів, коло яких вже давно має власні, можливо стійкі, вподобання. У подібних умовах потрібно створити такий продукт, який би дозволив заволодіти увагою широкої за різноманітністю вподобань та поглядів аудиторії і після цього постійно підтримувати її цікавість. Павло разом із командою телеканалу «112 Україна» зміг за надкороткі строки (півтора року) міцно посісти місце у першій десятці інформаційних каналів на позиції лідера.
Але стале життя телеканалу «112 Україна» було перерване подіями 16 червня 2014 року, коли будівлю каналу оточили пікетувальники. Біля сорока осіб, більшість з яких була похилого віку, тримала заздалегідь надруковані та роздані плакати. Пекуче червневе сонце не залишало в спокої спонтанно сформовану опозицію медіаресурсу – це розуміли і бачили представники каналу. Шукаючи контакту, журналісти телеканалу «112 Україна» отримували одне за одним пояснення від тих, хто зовні виглядав антагоністами, та, насправді, були лише людьми, які через бідність були вимушені виконувати подібне завдання. Миттєво зорієнтувавшись у розрізнених елементах картини, що окремими потоками надходила до нього, Павло Кужеєв самостійно вийшов та вступив у розмову з координатором акції Романом Федчуком. Витративши весь невеликий запас порожніх аргументів, Фудчук ретирувався, залишивши стомлених спекою людей на одинці з ефектами від дегідратації. За таких обставин Павло прийняв єдино правильне рішення та наказав придбати мінеральну воду, яку розмістили у вільному доступі на столі поблизу пікетувальників, врятувавши їх тим самим від сонячного удару чи інсульту. Засуджуючи сліпе використання людини для задоволення політичних потреб чи потреб в знешкодженні медіаконкурентів, він завжди на чільне місце ставив базові людські цінності. «На добро та зло відповідай добром» – його головне кредо.
Павло є журналістом нової генерації, що дозволяє йому «зростати», насичуючи власні знання обміркованими фактами. Подібній позиції протистоїть заангажоване бажання деяких ЗМІ видати продукт з єдиною формою судження та погляду, що безапеляційно позиціонує людину в полі подій, забираючи в неї право власного вибору. Зрощення нової генерації незалежного глядача-шукача – це внесок у розвиток соціального суспільства, який неможливо переоцінити. Але «навчання» глядача є лише одним з елементів запровадженої на теренах телеканалу «112 Україна» активності з оптимізації власного продукту поряд з підготовкою професійних експертів. Ні, ця діяльність ніяким чином не пов’язана з жорсткою фіксацією вербального сценарію виступу, а пов’язана саме з можливістю трансформації думок науковця чи спеціаліста в належну для сприйняття форму. Як показала сучасна практика, далеко не кожен учений здатен подолати власні страхи перед медіапростором, сфокусуватися та надати доступну інформацію в умовах постійного стресу. Трансформація звичайного науковця в медіаексперта – процедура, що вимагає титанічних зусиль від журналіста.
Павлові Кужеєву притаманні риси творчого авантюризму, що є скоріш за все винятком, ніж практикою в його професії. Живучи за правилом «краще спробувати і помилитись, ніж нічого не робити», він завжди відкритий до експериментальних за суттю та навантаженням проектів, оцінку яким повинні давати глядачі.
На думку Павла, держава посідає визначальне місце в межах медіа- простору не тільки з огляду на притаманне їй унікальне право регуляторного впливу, а й у зв’язку з невід’ємним її обов’язком контролю та підтримання на належному рівні реалізації політики національної єдності та самоідентифікації, яка не вибачає поверхового ставлення до себе та розрізнених дій з низькою зовнішньою координацією.
11 січня 2016 року українська журналістика пройшла чергове випробовування фактору власної незалежності. В умовах двостороннього припинення авіасполучення між Україною та Російської Федерацією відповідно до рішення Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2015 року, авіаборт
Ту-204-300 (бортовий номер: RA-64057) здійснив переліт з аеропорту Москви (виліт у 8 годин 1 хвилину) до аеропорту Бориспіль у Києві (час прильоту 9 годин 19 хвилин) та доставив до столиці повноважного представника Російської Федерації у трьохсторонній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі Бориса Гризлова. Спонтанно зафіксована колізія повисла у повітрі при повному ігноруванні всіх засобів масової інформації, окрім команди «112 Україна», що стали першопроходцями в наданні гласності цим подіям, керуючись редакційними правками Павла. Усвідомивши той факт, що «праведна кара» не настигла фахівців «112 Україна», до їх досвіду та практики почала залучатися й інша частина медіапростору.
Гучний виклик стандартизованій у всіх вимірах національній інформаційній доктрині Павло кинув 15 січня 2016 року в ефірі телеканалу «112 Україна», де сформував революційні за змістом тези щодо повернення під суверенітет України території Кримського півострова. Чи не є аморфна конформістська поведінка кримчан мовчазною згодою чи сприйняттям режиму окупації? Питання настільки глибоке та важке, що Павло намагається його уникати, навішуючи «ярлики сепаратизму» на тих, хто його насмілюється озвучувати. Але не політика влади була первинним реципієнтом міркувань з цього питання, а народ з обох боків нововибудованих кордонів.
Перенасичення інформацією різного ґатунку якості та правдивості багато в чому дезорієнтує сучасного споживача медіапослуг, відтворюючи зворотний бік медалі «необмежених обріїв». Полярна за змістом інформація, сформована в межах різних ресурсів, часто поляризує і саме суспільство, що негативно відображається на соціальній стабільності. Редакційна колегія журналістського осередку повинна мати величезний досвід та інтуїцію, яка б дозволила орієнтуватися в подіях, що відбуваються що години. Побудований механізм перевірки фактажу з боку журналістів повинен носити характер найвищої якості з огляду на той факт, що людська свідомість, свідомість інформаційного реципієнта, звикла довіряти професійно побудованій новині. Досвід журналіста багато в чому ґрунтується на практичному досвіді, який дозволяє формувати якісну прогностичну палітру майбутніх перспектив кожної події, бачити можливий розвиток багатьох процесів та інформаційно упереджувати події з кризовими наслідками. Журналістика покликана виокремити зі всього масиву необроблених даних важливу для людини інформацію.
Відсутність мотивації може вбити навіть найдосвідченішого журналіста, виснажуючи його швидше, ніж спринтерське плавання виснажує професійного плавця. Рідне місто Кіровоград назавжди викарбувалося в пам’яті світлим образом, з яким свідомість пов’язує шалену кількість почуттів як світлих, так і сумних. Кіровоград – центр України, місто обласного значення, яке невиправдано забуте на узбіччі фінансування з боку держави. Прогресуючий муніципальний колапс зупинив час для всього міста та його жителів, вирвавши його з процесів розвитку держави. І тим не менш, воно власне та рідне для нього, улюблене… Це вже далеко не мінлива пристрасть, а міцне почуття, в якому кожен відвертий один до одного, де немає місця зайвим сантиментам.
8 лютого 2016 року серце Павла заглушив його розум, протестуючи проти цинізму ініційованих політиками процесів з перейменування міста. Перейменування міста, що вмирає, вмирає разом зі своїми мешканцями… Він чітко та переконливо висловився проти продовження політики створення в Кіровограді депресивного регіону і нагадав (ні, не можновладцям, а самим кіровоградцям), чого вони насправді бажають та чого варті. І люди його почули… 18 квітня 2016 року стали відомі результати інклюзивного опитування, проведеного в місті Кіровограді з 6 по 11 квітня 2016 року відносно реакції мешканців міста на рекомендації, надані комітетом Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, щодо перейменування міста Кіровограда в Кропивницький: більше ніж 82% громадян висловилися категорично проти подібних ініціатив.
З цього невеличкого прикладу видно, що Павло Кужеєв не тільки зберіг зв’язок з містом, а й синтезував прогресивне відчуття масового настрою.
Подолання професійних кризових періодів проходить завдяки вибудованому життям характеру, який неможливо придбати чи заслужити. Якщо в інтенсифікованих професіях, до яких відноситься журналістика, зламати в людині міцний духовний стрижень, то професія рано чи пізно візьме над нею гору, руйнуючи її зсередини та витісняючи на узбіччя.
Творча новелістика тяжіє до народження в умовах випадковості та на межі стану виснаження від роботи, яке досягається професійним фокусуванням власної уваги на конкретній меті. Подібна аномалія знаходить власне пояснення в роботі свідомості творчої людини, яке на межі переходів від одного стану до іншого не втрачає власного акцентування.
Сім’я має особливе значення для журналіста, який щодня зіштовхується зі всіма проявами людської душі, а тому й отримує надважкі навантаження на психіку. Саме сім’я для журналіста стає тим місцем, де накопичена негативна енергія просто зникає, допомагає теплота люблячих сердець та очей, що чекають єдину та жадану в світі людину в будь-яку годину доби. Разом з тим існування подібних сімейних устоїв – це завжди наполеглива праця всіх членів сім’ї без винятку та стоїчне розуміння всіх труднощів, пов’язаних із викликами професії. На жаль, не кожна людина здатна на подібну самопожертву, що викликає глибинні дисонанси в подружньому житті, які в перспективі можуть відобразитися й на творчому натхненні самого журналіста. Довіра – головна чеснота для сім’ї журналіста.
Особистий досвід Павла говорить, що не завжди яскравість закоханості – це те, чого прагне людина, адже яскравість швидко згасає, коли постають проблеми. Легше знайти людину, здатну витримати біоритми журналістики, аніж людину, яка наважиться пов’язати своє життя та долю з журналістом. Звісно, навантаження від журналістської роботи завжди впливає і на членів його родини.
Сучасні події, пов’язані з проведенням антитерористичної операції на сході України, значною мірою відобразилися на буднях журналістського середовища, яке взяло на себе обов’язок висвітлювати всі події, що мали місце в зоні бойових дій. Постійне напруження, викликане новими ризиками для безпеки життя журналістів та членів їх сімей, потребувало миттєвої реакції від кожного працівника в системі каналу. Потрапляючи в мережу воєнного протистояння, професійне журналістське середовище ще більше консолідується навколо ідей взаємодопомоги та захисту життя як головної цінності на всі часи.
Розглядаючи різноманітність наповнення національного телекомунікаційного простору, Павло Кужеєв вкрай далекоглядно та аргументовано опонує апологетам обмеження темпів росту інформаційного ринку (з огляду на його перенасиченість), заявляючи про визначальну роль подібної ситуації в перманентних процесах конкуренції та еволюційного розвитку разом із правом вільного вибору для глядача.
Прагматичний погляд на процеси всередині держави, котрі пов’язані з бойовими діями, завжди вирізняв Павла Кужеєва з журналістського осередку. Подолання тиші війни, яка розповсюджується на цивільні процеси, – це один з головних елементів у структурі реальних змін та трансформацій всередині держави, адже недолугий чи корумпований чиновник на мирній території здатен принести горя не менше, ніж озброєний військовий в зоні бойових дій, вважає він.
Журналістика – це унікальна професія з безмежними можливостями. Вона має в собі все для самореалізації та розвитку власного таланту. Саме така розгалужена структура дозволяє повністю нівелювати фактор «хронічної втоми» від монотонної діяльності в межах інших професійних занять.
У межах впроваджених у життя тез, що дозволяють постійно рухатися вперед щаблями успіху, Павло поставив тезу про збіг хобі та роботи, яка дозволяє повністю уникнути моментів браку часу на інтригуючий бік людської активності. Творча та невтомна до пошуків людина скоріше знудиться від відпочинку, ніж від улюбленої роботи.
Кожна творча людина повинна мати свій безлюдний острів, фортецю первозданної тиші та спокою, де можна поєднатися з природою і відволіктися від навантаження. Таким форпостом умиротворення стала для Павла його дача, де він має змогу абстрагуватися від усього, крім рідних.
Павло Кужеєв є цілісною людиною, тому його зовнішність чітко відображає його внутрішній світ. Широке, округле, вольове обличчя. Міцне підборіддя справжнього чоловіка. Коли дивишся на Павла, виникає дивне відчуття дежавю, яке згодом дивним чином (для мене) матеріалізується в образ Луція Доміція Агенобарба – славетного римського імператора Нерона. І справді, у них багато спільного в походженні – кожен з них мав глибоке коріння в народі. Потужний та незламний характер – ось що можна сказати. Нерон з подібним завданням не справився, тоді як Павло переміг головного суперника – самого себе.
Очі. Саме теплота його погляду вирізняє його з багатьох інших людей. Подібний спокій та виваженість є чітким дороговказом на знайдену внутрішню точку спокою, точку творіння. Широкі густі брови та широкий лоб, легкі зморшки на якому помітити можуть тільки близькі люди Павла, які бачать його вдома в невимушеній обстановці і без гриму. Вузький шрам над верхньою губою немовби натякає на той факт, що Павло не бажає бою, але й ухилятися від нього не буде. Завжди ретельно поголений, з ідеальною зачіскою та в свіжій накрохмаленій сорочці – він є еталоном журналіста-ведучого, якого «запрошують» у кожний дім, вмикаючи телевізор.
Кужеєв Павло є доволі специфічним професіоналом в середовищі журналістики з огляду на його позицію відносно власного образу. Справа в тому, що він ніколи не формував для себе «універсальної маски», яку б він носив щосекунди, коли його нога ступала за поріг власної оселі. Він новатор, і новатор щирий, він не намагається занадто ускладнювати все. Він справжній завжди… Багато кому може не сподобатись його прямота. Повага до співрозмовника полягає в тому, щоб приховувати власні почуття. І чи не той заслуговує на довіру, хто не ховається, кому приховувати нічого?
Внутрішні процеси в межах телевізійних каналів максимально абстраговані від зовнішнього середовища, що дозволяє досягати неупередженості, але цей принцип створює й доволі сильну внутрішню напругу, яка виникає на стику інтересів та персонального бачення різних за темпераментом та досвідом людей, що волею долі опинилися в замкненому соціальному осередку. Подібна особливість дуже швидко виявляє справжній внутрішній світ кожної людини, залишаючи персональні «маски» поза увагою. Подібна обстановка на вістрі загартованих почуттів вимагає титанічної виваженості та поміркованості. У журналістській команді немає другорядних членів, внесок яких настільки незначний, що не впливає на остаточний результат. Навіть від вмотивованості та вміння водія часто залежить оперативність і успіх перспективної новини. Журналістика – це важка щоденна праця, яка повинна виглядати, як невимушений світський прийом.
Жорстка субординація з чіткою вертикальною ієрархією не є вдалою моделлю журналістського осередку, з огляду на принцип збільшеної ефективності роботи злагодженого координованого колективу, ніж вибудованого в межах безапеляційної субординації. Творчий пошук підсилюється гнучкістю системи та нівелюється її косністю та надмірною зарегульованістю.
Журналістика – це сфера, яку неможливо осягнути за декілька годин знайомства. Всі спроби встановлення подібних «рекордів» завжди призводили до локальних катастроф. Всі сфери життєдіяльності, які стосуються добробуту людей, уникають надмірного аматорства.
Характер, зовнішність, професійні навички та вподобання, життєвий шлях та життєві принципи – все це проаналізовано в ході знайомства з Павлом Кужеєвим. Пошук матеріальної аналогії таланту Павла був доволі тривалим та була вчинена спроба пошуку аналогій в неживому, але одухотвореному світі. Результат виявився вельми цікавим… Вакідзасі – середній традиційний японський меч, так званий «оборонець честі» для кожного. Вакідзасі потребує дотримання унікальної та складної технології власного виготовлення, що пов’язана з тривалими строками та значним навантаженням на майстра, який не може допустити жодної помилки в виробленні цього меча. Саме такий тривалий шлях карбування пройшов і талант Павла Кужеєва, накопичивши в собі багато знань та вмінь і явивши в кінцевому результаті досконалий інструмент для досягнення поставленої мети. Вакідзасі – це естетика для посвячених, яку не зможе осягнути випадковий глядач – він просто не побачить усіх деталей та всіх вимірів… Вакідзасі – це зброя, а значить, в ній мало компромісу, але це зброя в руках самурая. Талант Павла також не має компромісів всередині своєї професії: чесність та неупередженість – головна чеснота його творчості. Вакідзасі – це аргумент, на який зважає кожен, хто насмілиться йому протистояти. І, нарешті, вакідзасі з нелюдською силою відданий людині честі, яка бачить у ньому не звичайний меч, а живого супутника власної долі. Так і талант Павла в руках народу – як меч для захисту його честі…
Гусарчук Олександра, 2016 р.
Коментарі закриті.