Почепцов Георгій (Юрій) Георгійович (29 жовтня 1949, Берегове) – український письменник-фантаст, заслужений журналіст України, доктор філологічних наук, професор, раніше – завідувач кафедри інформаційної політики Національної академії державного управління при Президентові України. Автор численних книг з питань комунікаційних технологій.
Біографія
Народився 29 жовтня 1949 (м. Берегове, Закарпатська область); дружина Наталія Тарасівна – викладач Національного університету «Київський політехнічний інститут», дочка – Анастасія.
Вищу освіту здобув у 1966–1971 в Київському державному університет імені Тараса Шевченка на факультеті кібернетики.
Захистив кандидатську дисертацію “Семантична організація речення в аспекті пресуппозиції” (1978), докторську “Семантичні проблеми комунікації” (1988).
В Київському національному університету імені Тараса Шевченка університеті з 1978. Асистент, доцент, професор факультету журналістики, професор, завідувач кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин.
З липня 2002 – керівник Управління стратегічних ініціатив в Адміністрації Президента України; працював завідувачем кафедри інформаційної політики в Національній академії державного управління при Президентові України. Член Спілки письменників України (з 1981).
Почесний професор Українсько-американського гуманітарного інституту «Вісконсинський міжнародний університет (США) в Україні» (2011).
Заслужений журналіст України (1999). Державний службовець 4-го рангу (07.2002), 3-го рангу (10.2004). Нагороджений орденом «За заслуги» 1-го (2021), 2-го (2015) і 3-го (2004) ступенів.
Георгій Почепцов працює на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського державного університету.
Автор низки книг для дітей та юнацтва, зокрема фантастичних, серед яких найбільш відома трилогія повістей «Золота куля» (1987).
Наукові праці
Головні монографії:
«Тоталитарный человек: очерки тоталитарного символизма и мифологии» (1994)(рос.)
«Имиджмейкер. Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов» (1994)(рос.)
«Теория коммуникации» (1996, 1999) (рос.)
«Национальная безопасность стран переходного периода» (1996) (рос.)
«Имидж: от фараонов до президентов» (1997) (рос.)
«Профессия: имиджмейкер» (1998) (рос.)
«Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением» (1998) (рос.)
«Как становятся президентами. Избирательные технологии XX века» (1999) (рос.)
«Информационные войны. Основы военно-коммуникативных исследований» (1999) (рос.)
«Інформаційна політика»: навч. посібник” (2008) – разом з Чукут С. А.
«Глобальні проекти: конструювання майбутнього»: навч. посібник (2009) – (б-ка журн. «Соціальна психологія»).
«Від Facebook-у і гламуру до WikiLeaks: медіакомунікації» (2012)
«Контроль над розумом» (2012)
«Мерлін, Супермен і Гаррі Поттер. Конструювання нематеріального в масовій культурі» (2013)
«Смисли і війни: Україна і Росія в інформаційній і смисловій війнах» (2016)
«Від покемонів до гібридних війн: нові комунікативні технології ХХІ століття» (2017)
«Виртуальные войны. Фейки» (2019)(рос.)
«Управление будущим» (2019)(рос.)
«Пропаганда 2.0» (2020)(рос.)
«СССР страна, созданная пропагандой» (2020) (рос.)
«Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії» (2022)
«Информационные войны. Новый инструмент политики» (2022)(рос.)
Окремі статті:
Західна аналітична група «Нові знання форматують світ»
Українська правда «Модно бути розумним, а не вибудовувати маєтки»
Статті на сайті Українського центру політичного менеджменту
Статті на сайті Телекритика
Художні твори
Збірки казок і повістей:
«Бюро добрых услуг рассеянного волшебника» (1979)(рос.)
«Ключ от города Колдунов» (1983)(рос.)
«Дверь в волшебную страну» (1985)(рос.)
«Планета воздушных шаров» (1986)(рос.)
«Золотой шар» (1987)(рос.) – однойменна повість
також видавалася українською.
«Город Королей» (1988)(рос.)
«Замок на загадочной планете» (1989)(рос.)
«Сказки» (1989)(рос.)
«В поисках волшебного меча» (1992)(рос.)
«Волшебный меч» (1994)(рос.)
«Золотой шар» (1994)(рос.) – містить додаткові твори, порівняно з виданням 1987 року.
«Невидимі замки» (2016)
«Снігова Принцеса» (2017)
З книги «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії»
– Фейк приходить до нас безіменним, усе можливе його «коріння» його ж творці намагаються заздалегідь знищити. Це не заважає функціонуванню фейку, позаяк його зміст настільки приголомшливий, що працює на нас і без відомостей про автора.
– У пропаганди теж немає автора, однак є обличчя того, хто доносить її до нас. Воно мусить викликати максимум довіри, бо за цими словами часто також немає правди. І фейки, і пропаганда наближені одне до одного тим, що на них є лише «наліт» правди, який потрібен для надання бодай мінімуму достовірності.
– Держава хоче мати кращий вигляд в очах своїх громадян, тому пропаганда починає прикрашати дійсність. Щоправда, зазвичай пропаганді вірять мало, зате фейкам – добре, адже вони поширюються тільки тому, що їх починають постити люди[1].
– І в Україні, й у Росії головним вразливим місцем для впливу є ідентичність. Росія намагається утримати прапор великої держави, а її не хочуть визнавати інші.
Із цієї причини вона шукає «великість» не в
майбутньому, а в минулому, коли та «великість» точно була, хоча мала її зовсім не Росія, а СРСР. І це теж пропагандистський хід, коли сучасність підміняють історією.
– Комунікація є такою самою базовою одиницею соціальної дійсності, як час і простір – одиницями дійсності фізичної. Комунікації створюють людей, суспільства й держави. Вони ж можуть зруйнувати їх так само успішно, як і створювали.
– Комунікації – це не просто збільшувальне скло дійсності. Комунікації здатні самі створювати дійсність. Наприклад, усі тоталітарні диктатори спиралися на комунікації, створюючи країну «під себе». Гітлер виступав перед аудиторією добре, Сталін – погано, але біля них був численний апарат пропагандистів, який створював і вкорінював потрібні думки в масову свідомість.
– Поява одного фейку відразу ж тягне за собою його розмноження сотнями примірників. Якщо спочатку їх розміщують автоматичні боти, то потім постять звичайні люди.
– Борці з фейками нагадують радше біологів, які вивчають їх, а не лікарів, здатних від них зцілити[1].
– Післяправда та фейки піднялися на п’єдестал після американських виборів 2016 року. Фейки рухаються індивідуальнішими шляхами, пропаганда – інституційно. Пропаганда звучала з екрана радянського телевізора, а анекдоти, як і фейки, подорожували усно. Тільки тепер фейкам не потрібне усне передавання, його змінили соцмедіа.
Примітки
Указ Президента України від 15 жовтня 1999 року № 1334/99 «Про відзначення нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 2002 року № 1023 «Про присвоєння рангів державним службовцям».
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1468 «Про присвоєння рангів державним службовцям».
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №195/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 3 червня 2021.
Указ Президента України від 15 травня 2015 року № 269/2015 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня науки» [Архівовано 20 травня 2015 у Wayback Machine.]
Посилання
Творчість Георгія Почепцова в «Энциклопедия фантастики. Кто есть кто. Под ред. Вл. Гакова, 1995» (рос.)
Почепцов Георгій Георгійович на Facebook.com/Georgii.Pocheptsov
Джерела
https://uk.wikipedia.org/wiki/Почепцов_Георгій_Георгійович?fbclid=IwAR2wRZRUR8-vEeLkWqV7o5VC6G4c7zr5bpWAvlU5l_mxsI_q2U1qJdxO47I
https://zn.ua/ukr/author/georgiy-pochepcov
https://nashformat.ua/authors/georgij-pocheptsov-books
http://publish-ukma.kiev.ua/ua/avtori/206-
pochepcov_georgij.html
https://www.ukrinform.ua/authors/georgijpocepcov.html
https://detector.media/authors/242/
https://ms.detector.media/authors/9/
https://www.livelib.ru/author/4631/top-georgij-pocheptsov
https://uk.wikiquote.org/wiki/Почепцов_Георгій_Георгійович
https://psyfactor.org/autors/pocheptsov.htm
https://chtyvo.org.ua/authors/Pocheptsov_Heorhii/
https://rozetka.com.ua/ua/vivat-9789669826565/p329716801/
Коментарі закриті.