П’ятдесят два роки, не рахуючи періоду студентського навчання, пропрацювала в нашому університеті професор-мовознавець Анастасія Іванівна Мамалига. У 1963 році вчорашній випускниці-червонодипломниці запропонували роботу в рідному виші: спочатку на посаді лаборанта кафедри, згодом – молодшого наукового співробітника. Згодом – навчання в аспірантурі філологічного факультету. Як підсумок – у 1970 році Анастасія Іванівна успішно захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук на тему «Лексика праці й професії», а вже наступного року обіймає посаду доцента кафедри стилістики і редагування та видавничої справи факультету журналістики КДУ. Відтоді й до виходу на заслужений відпочинок у 2015-му – на цій кафедрі, яка після кількох реорганізацій та перейменувань відома сьогодні як кафедра мови та стилістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Доктор філологічних наук з 1988, професор з 1989 року.
І всі ці роки були надзвичайно плідними, про що свідчить чималий науковий доробок дослідниці – понад 160 праць, серед яких дві монографії, п’ять підручників та посібників, зокрема: «Структура газетного тексту» (1983), «Основи теорії публіцистичного тексту» (1989), «Аналіз структури публіцистичного тексту» (1992). Напевно, найвідомішою є написана у співавторстві з Володимиром Різуном та Мартеном Феллером ґрунтовна монографія «Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту» (1998), де Анастасії Іванівні належить другий розділ – «Синтаксис тексту». Вона також є співавтором низки підручників із сучасної української мови, зокрема, із синтаксису (1994), автором монографії «Словники сучасної мовної практики» (1996), багатьох праць із методики викладання та самостійної роботи студентів.
Зусиллями А.І. Мамалиги було впорядковано й видано ґрунтовний (обсягом у 608 сторінок) посібник «Журналістська педагогіка в контексті Болонського процесу» (за редакцією В.В. Різуна, 2007), в якому висвітлюються різні аспекти переходу на модульно-рейтингову систему, її переваги для української освіти. Ця колективна праця побачила світ саме тоді, коли наші освітяни ще тільки шукали надійні орієнтири своєї діяльності на сучасних європейських засадах.
Звичайно, найпоказовіший результат праці викладача – це підготовлені ним студенти й аспіранти. Сотні й сотні журналістів, редакторів удячні нині своїй наставниці, згадують її натхненні лекції, використовують у щоденній роботі набуте на практичних заняттях і семінарах в Анастасії Іванівни. Професор Мамалига є одним із засновників української текстологічної школи, має численних послідовників у цій галузі. Ціле гроно її дисертантів здобули науковий ступінь кандидата наук. А скільки дипломників – бакалаврів, спеціалістів і магістрів – успішно захистили свої проекти під її керівництвом – і не злічити.
Та все ж квінтесенцією знань і талантів професора А. І. Мамалиги стала започаткована 1994 року на базі кафедри мови та стилістики науково-практична конференція з питань розвитку й функціонування української мови. Розпочатий у форматі доволі камерної студентської конференції, цей захід згодом стає традиційним щорічним і за більш ніж двадцять років перетворюється на представницький міжнародний форум науковців і журналістів-практиків (з 2010 – під постійною назвою «Мова. Суспільство. Журналістика»).
Не оминути увагою й громадської діяльності Анастасії Іванівни Мамалиги – насамперед, багаторічного головування в Раді ветеранів війни та праці Інституту журналістики. У ці роки в інституті було проведено багато зустрічей з ветеранами, і кожна з них не була формальною, а ставала справжнім святом єднання поколінь. Люди, які віддали журналістській освіти найкращі свої літа, завдяки таким заходам дістали змогу відчути, що про них не забувають, що вони, їхній досвід потрібні й сьогодні. Зусиллями А. І. Мамалиги в Інституті журналістики було проведено, зокрема, й літературно-музичний вечір, присвячений 60-літтю Перемоги у Другій світовій війні.
За свою наукову діяльність Анастасія Іванівна отримала чимало відзнак та нагород, серед яких найпочесніші – орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2005), медаль «Ветеран праці» (1995), почесна грамота Національної спілки журналістів (1995), Відзнака Вченої ради КНУ ім. Тараса Шевченка ІІІ ступеня (2009), нагрудний знак «Відмінник освіти України» (2011) тощо.
Втім, Анастасія Іванівна з тих людей, які навіть на заслуженому відпочинку не можуть сидіти склавши руки. Адже вона має в запасі ще багато цікавих задумів та ідей, що чекають на своє втілення!
Коментарі закриті.