Наші випускники

 


ArievАр’єв Володимир Ігорович (нар. 1975) — український політик та журналіст. Автор проекту «Закрита зона». Народний депутат України, Віце-Президент ПАРЄ (2015 та 2018 роки), голова Комітету ПАРЄ з питань культури, освіти, науки і медіа.
1992 — закінчив Київський природничо-науковий ліцей № 145, місто Київ.
1992–1994 — студент фізичного факультету Київського державного університету імені Т. Шевченка.
1996–2002 — навчався в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за фахом журналіст.
Лютий 1993 — жовтень 1994 — асистент кореспондента, стрінгер Української і Російської служб, Бі-Бі-Сі (місто Київ).
Жовтень 1994 — січень 1996 — спеціальний кореспондент, ведучий програми «Вікна-новини», ММЦ «Internews».
Січень 1996 — травень 1996 — спеціальний кореспондент, ТІА «Вікна».
Травень 1996 — листопад 1996 — ведучий блоку новин програми «Доброго ранку Україно!», УТ-1.
Листопад 1996 — вересень 2003 — спеціальний кореспондент інформаційно-аналітичної служби, телеканал «Інтер».
2002 — журналіст ТСН, студія «1+1».
Вересень 2003 — березень 2004 — незалежний журналіст, автор програми «Не-провінція» (СТБ), позаштатний автор тижневика «Дзеркало тижня».
Березень 2004 — грудень 2005 — керівник та автор програми «Закрита зона», «5-й канал». З 2017 веде на її вже на “Прямому” (екс “Тоніс”)
З 2006 — директор ТОВ “Студія «Зміна».
Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 10 в списку. На час виборів: директор ТОВ “Студія «Зміна», безпартійний. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (з 23 листопада 2007). Член Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (26 грудня 2007 — 16 січня 2008), голова підкомітету з питань контролю за реформуванням, кадровим та ресурсним забезпеченням органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з 16 січня 2008).
На виборах до Верховної ради 2012 року, як безпартійний, обраний у народні депутати у окрузі № 218, м. Київ. Суб’єкт висування — “Об’єднання Опозиція “Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»”.
В 2014 році на виборах Президента України очолював штаб Петра Порошенка у Київській області.
На дострокових парламентських виборах 2014 року був висунутий «Блоком Петра Порошенка» та знову обраний в окрузі № 218, м. Київ.
У січні 2015 року був обраний головою української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи, віце-президент ПАРЄ у 2015. Є членом фракції Європейської народної партії в ПАРЄ.
25 січня 2016 року був обраний президентом Комітета ПАРЄ з питань культури, освіти, науки і медіа на два роки.
У січні 2018 повторно обраний віце-президентом ПАРЄ.


Gerasimyuk-OlgaГерасим’юк Ольга Володимирівна (нар. 1958 р.) – український журналіст, ведуча телевізійних програм, телевізійний менеджер, народний депутат України 5-го і 6-го скликань.

 З червоним дипломом закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка у 1981 р. Сімнадцять років працювала в друкованій пресі. Проходила стажування у США: USNews&WorldReport; GannettNewsService (Вашингтон); Голландії; працювала стрингером у ВВС.

Автор і ведуча телеканалу “1+1”, де втілила в життя проекти “Проти ночі”, “Особливий погляд”, “Версії Ольги Герасим’юк”, ” Хочу і буду”, ” Іду на ви”, численні спецпроекти і одне з найпопулярніших в Україні ток-шоу “Без табу”, що втримувалося на екрані 10 років. Нині – перший заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України.


geraschenkoГеращенко Ірина Володимирівна (нар.1971 року) – українська тележурналістка та політик, народний депутат України.

З червоним дипломом закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка у 1993 році.

Після закінчення навчання працювала на телеканалі «УТ-1». Очолювала редакцію відділу політики в службі новин телеканалу «Інтер». Була автором програми «Особливі прикмети» телевізійного інформаційного агентства «Профі ТВ».
З лютого 2005 по вересень 2006 року — прес-секретар, керівник прес-служби Президента України Віктора Ющенка.
З листопада 2006 року — президент інформаційного агентства УНІАН.
У 2007—2012 рр. — народний депутат України VI скликання від блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Голова підкомітету з питань інформаційного забезпечення інтеграційних процесів Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції.
З грудня 2012 року — народний депутат України VII скликання від партії УДАР (№ 6 у виборчому списку). Перший заступник голови комітету ВР з питань європейської інтеграції.
17 червня 2014 указом Президента України Петра Порошенка призначена Уповноваженим з мирного врегулювання конфлікту в Донецькій і Луганській областях (за згодою).
З 2014 року — народний депутат України VIII скликання від партії «Блок Петра Порошенка». Голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції.
З 14 квітня 2016 року — перший заступник Голови Верховної Ради України Андрія Парубія.


HomonaiГомонай Ганна Станіславівна (нар.1979 р.) – українська телеведуча.

Закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка у 2003 році.

Після навчання Гомонай влаштувалась на «Новий канал», де вона працювала в програмі «Спецрепортер», і за сумісництвом була її автором у 1999—2004 роках.

У 2004 році перейшла на «5 канал», де працювала ведучою новин.
Перейшла працювати на «К1», де була ведучою новинної програми «Один день» у 2005—2007 роках.
У 2007 році перейшла працювати ведучою на «Інтер» у програми: «Подробности» (2007—2008), «Новини» (2008—2015), програми «Ранок» (2012—2015).
Разом із Савіком Шустером Ганна Гомонай вела популярний проект «Великі українці» у 2007—2008 роках.
Зайняла принципову позицію після скандалу з імовірною фальсифікацією результатів проекту: всупереч офіційній позиції каналу виступила на користь перерахунку голосів.
У серпні 2014 року звільнилася з телеканалу, після того як керівництво «Інтера» повернуло в ефір телеведучих, дискредитованих упередженим ставленням до Євромайдану.

Учасниця ТОП-30 найуспішніших телеведучих України за версією журналу «Фокус».


grubichГрубич Костянтин Володимирович (нар. 1968 р.) – журналіст, ведучий телепрограми “Знак якості” на телеканалі “Інтер”.

У 1992 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. 

Почав друкуватись у пресі з 1982 року, ще під час навчання в середній школі.
1985—1992 — навчався у Київському університеті ім. Шевченка на факультеті журналістики.
1987—1989 — проходив строкову службу в Радянській армії на Забайкаллі, в редакції дивізійної газети «Боевое знамя», тоді ж прийнятий до Спілки журналістів СРСР, на той час — наймолодший у СРСР член цієї організації.
1989 — почав працювати на українському телебаченні в головній редакції програм для дітей та юнацтва.
1992—1994 — автор і ведучий першої власної програми, ділової гри для підлітків «Клас-юніор-бізнес».
1995—1997 — авторська програма “Юнацьке ток-шоу Вибрики», яка була номінована на премію «Золота ера» як найкраще ток-шоу.
З кінця 1997 року запрошений розробити дитячо-юнацьке мовлення на 1+1.
З 1998 — автор і ведучий щоденної програми «Дитячий сеанс».
1998—1999 — автор і ведучий прямоефірної щоденної програми «Не всі вдома».
З 2000 року — репортер «ТСН».
З грудня 2005 року — автор сценарію та автор сюжетів для програми «Смачна країна».
З вересня 2006 — автор і ведучий програми «Глухоманія із Костянтином Грубичем».
З листопада 2006 — ведучий програми «Сніданок з 1+1».
З травня 2007 — автор і ведучий програми «Смачна країна».
У серпні 2007 — перейшов на телеканал «Інтер» керівником та ведучим проекту «Знак якості». Згодом перейшов на СТБ.
2015 року «Видавництві Старого Лева» вийшла його книжка «Смачна країна».


GumeniukГуменюк Наталія Петрівна – українська журналістка-міжнародниця, громадський активіст, викладач.

Закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка у 2004 році. Пізніше магістратуру з міжнародної журналістики в університеті міста Оребро, Швеція (2005–2006). Викладала курс «Міжнародні медіасистеми» Могилянської школи журналістики у Києві.

У 2002–2004 роках — головний редактор незалежної студентської газети «Наша справа». У 2002–2003 роках — журналіст-міжнародник на Новому каналі. У 2003 році — журналіст-міжнародник 5 каналу. У 2004 році — працювала в Інформаційній агенції «ProfiTV». У 2003–2004 роках — журналіст-міжнародник для програми Факти, ICTV. У 2005–2007 роках — керівник міжнародного відділу, спеціальний кореспондент телеканалу К1, автор-ведуча програми «Один репортаж».
З 2007 до кінця 2009 року очолювала міжнародний відділ телеканалу «Інтер», спеціальний-кореспондент. В цей період, 2009 року, «Інтер» вперше серед українських телеканалів було номіновано на премію Еммі в номінації «Новини» за висвітлення війни у Південній Осетії (репортер — Руслан Ярмолюк). 2009 року Гуменюк також стажувалася на телеканалі BBC World у програмі Hardtalk та у виданнях The Guardian та The Independent.
Наприкінці 2009 року її було звільнено з телеканалу «Інтер» без пояснення причин. Це викликало хвилю обурення її колег, які зібрали понад 70 підписів проти її звільнення. По тому деякі журналісти звільнились за власним бажанням (зокрема Роман Вінтонів). Після звільнення не стала влаштовуватись у інші ЗМІ, стала фрілансером.
У 2010–2011 роках була шеф-редактором проекту «Наші» («Інтер», студія «07 Продакшн») — 15 телефільмів про українців, які з різних причин покинули Україну і стали успішними в країнах далекого зарубіжжя (Норвегії, Бразилії, ПАР, Індії, Китаї та ін.). Наталя Гуменюк брала участь у пошуку спонсорів проекту.
Після того власним коштом поїхала висвітлювати події Арабської весни. Почала працювати міжнародником-фрілансером переважно для українських видань, таких як «Український тиждень», «Українська правда», «Esquire Україна», студія «1+1», радіо «Голос столиці», а також для деяких закордонних: OpenDemocracy Russia (Велика Британія), RTL-Netherlands, M6 (Франція).
У 2013 році стала одним із ініціаторів створення «Громадського телебачення».


Заліщук_СвітланаЗаліщук Світлана Петрівна – Народний депутат України 8-го скликання, член Комітету закордонних справ; громадська активістка, журналістка й правозахисниця. Член Політичної ради партії «Демократичний альянс».

Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики та здобула диплом магістра.

2008 — стипендіатка Програми Джона Сміта (Велика Британія) де вивчала функціонування демократичних інститутів.
2011 — учасниця стажування в Draper Hills Summer Fellowship (Стенфорд).
2001—2003 — головний редактор національного студентського журналу «Світ комунікації».
2003 — журналістка Першого національного радіоканалу в Україні, яке висвітлювало актуальні політичні та культурні проблеми.
2002—2004 — журналістка, редактор TOB «Перспектива ТБ».
2004—2005 — кореспондент-міжнародник на «5-му каналі».
Червень — вересень 2005 — прес-секретар Віце-прем’єр-міністра України, Секретаріат Кабінету Міністрів України.
2005—2006 — голова медіа-простору департаменту інформаційно-аналітичної роботи Інформаційної служби відділу аналізу Секретаріату Президента України.
2006—2009 — заступниця начальника штабу радника Президента з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
2012 — співавтор та ведуча телепроекту на телеканалі TVi «Вибори 2012: З іншого боку», присвячений парламентським виборам в Україні.
З 2009 — позаштатна журналістка для різних українських ЗМІ і соціальних мереж, включаючи друковані ЗМІ; «Новое время», «Українська правда», «Деловая столица», журнал «Волонтер».
2006—2008 — активістка ГО «Фундація „Суспільність“».
2006—2009 — керівник проектів Асоціації «Спільний простір».
З 2009 — співзасновниця і виконавчий директор ГО «Центр UA».
2009—2014 — засновниця громадського партнерства «Новий Громадянин».
2010—2014 — засновниця та член журналістського руху «Стоп цензурі!».
2011—2014 — співзасновниця і координаторка руху «Чесно».
2014 — співзасновниця ініціативи «Реанімаційний пакет реформ».
2013—2014 — активна учасниця Євромайдану.
З 27 листопада 2014 — Народний депутат України 8-го скликання. Обрана від партії «Блоку Петра Порошенка» по партійному списку. Голова підкомітету з питань євроатлантичного співробітництва та євроінтеграції Комітету Верховної Ради України у закордонних справах.
З липня 2014 — член координаційного комітету «Світовий рух за демократію», заснованого Національним фондом на підтримку демократії.
З грудня 2014 — член парламентського міжфракційного об’єднання «Рівні можливості», що займається просуванням гендерної тематики.
З лютого 2015 — член міжфракційної парламентської групи «Єврооптимісти», що об’єднує ряд представників партій «БПП», «Народний фронт», «Самопоміч» і «Батьківщина».
Також є співзасновницею платформи «Відкритий парламент» в Україні в рамках Партнерства з ООН «Відкритий уряд».
З грудня 2015 — член робочої групи, яка займалася проведенням Антикорупційного форуму. Надалі разом з низкою депутатів БПП, Батьківщини та Одеської облради увійшла в координаційну раду «Руху за очищення» голови Одеської обласної адміністрації Михайла Саакашвілі. Влітку 2016 року на його основі виникло дві політичні групи, в результаті скоординувавшись навколо партії «Демократичний альянс» і колишніх заступника генпрокурора Давида Сакварелідзе і Віталія Каська.
Липень 2016 — член партії «Демократичний альянс» разом з Найємом і Лещенко, на чотири місяці була обрана співголовою разом з ними і Василем Гацьком.
Січень 2015 — січень 2017 — член Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), де працювала в Комітеті з протидії дискримінації і дотримання рівності, а також заступником члена Комітету з питань культури, науки, освіти та ЗМІ.
січень 2015 — січень 2017 — заступник члена Української частини Парламентського комітету асоціації.


KvitКвіт Сергій Миронович – український освітній і громадський діяч, педагог, літературознавець, журналіст, майстер спорту з фехтування.

Закінчив Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка у 1991 році. У студентські роки Сергій Квіт розпочав журналістську діяльність, зокрема виступив членом-засновником Асоціації “Нова література”.

З 1 вересня 2007 року до 17 листопада 2014 року — президент Національного університету «Києво-Могилянська академія». На посаді президента університету насамперед відомий, тим, що через свою активну громадську позицію вступив у конфлікт із керівництвом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. Зокрема, під час перебування міністра освіти, Дмитра Табачника, Квіт був одним із найактивніших супротивників політики, яку проводило міністерство. Професор Могилянської школи журналістики.
З 2014  до 2016 року – Міністр освіти і науки України.
У рейтингу «200 найбільш впливових українців» щотижневого журналу «Фокус» 2010 року посів 184-те місце, 2011 року — 191-те, 2012 року — 190-те, 2013 року — 194-те. Лауреат премії журналу «Світо-Вид», літературної премії Національної спілки письменників України «Благовіст», фундації Українського вільного університету, а також стипендій програми Фулбрайта в університеті Огайо та Стенфордському університеті.


kokotuhaКокотюха Андрій Анатолійович (нар.1979 р.) – журналіст, письменник, сценарист, член Спілки кінематографістів України. Закінчив Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка.

Перше оповідання опубліковане 1987 року. У 1991 році написав повість «Шлюбні ігрища жаб», яка, через брак інших зразків прози, отримала в 1995 році нагороду видавництва «Смолоскип». Після виходу окремою книжкою в 1996 році повість стала називатися «романом», отримала позитивну оцінку від батьків та друзів автора, і широкий негативний розголос у пресі. Завдяки цій публікації А. Кокотюха відразу став одним з відомих сучасних українських письменників.
У 1993 році був одним із засновників Творчої асоціації «500». Працюючи у видавництві «Смолоскип» пакувальником книжок, у період з 1994 по 1999 рік організував понад сто «гастролей» молодих українських письменників у сімнадцяти регіонах України. Був їх безпосереднім учасником. У 1998 році звільнився з видавництва «Смолоскип» у зв’язку з переходом на іншу роботу, безпосередньо пов’язану з журналістикою. Співпрацю зі «Смолоскипом» не припиняв до 1999 року. Потім видавництво офіційно розірвало стосунки з молодим письменником через публічне прочитання фейлетону про сучасний стан української культури. Видавництво розцінило цей фейлетон як «антиукраїнський».
Протягом 1999 — 2006 років побачили світ книги А. Кокотюхи: «Повернення сентиментального гангстера», «Нейтральна територія», «Ментовский город», «Отработанний матеріал», «Мама, донька, бандюган», «Криминальная Украина», «Криминальная Украина-2», «Криминальная Украина-3», «Почему Украина не Россия» (автор-упорядник), «Любити живих» (у співавторстві з Максимом Розумним), «Повзе змія», «Тайны и загадки Украины», «Резонансные дела МВД» (в співавторстві з Костянтином Стогнієм), «Шукачі скарбів», «Юля» (автор-упорядник), «Темна вода», «Зоопарк або Діти до 16 років». Крім того написав низку журнальних публікацій повістей та оповідань. За однією такою публікацією на студії ім. О. Довженка зняли кіно під назвою «Тупик» (режисер Григорій Кохан). За окрему платню писав «жіночі» оповідання. Пише українською і російською мовами.
Дослідник української масової літератури доктор філологічних наук Софія Філоненко називає Кокотюху батьком «українського готичного детективу», хоча сам автор вважає, що в його текстах присутня швидше неоготика, напряму пов’язана з актуальними суспільними та соціальними проблемами України, а звернення до готики та загалом фольклору збігається з традиціями давньої української літератури.
Книжки А. Кокотюхи виходили і далі виходять практично в усіх українських видавництвах, котрі видають сучасну літературу: «Смолоскип», «Кальварія», «Фоліо», «Піраміда», «Нора-Друк», «Зелений Пес». Він постійно співпрацює з найпопулярнішими українськими газетами, журналами і телеканалами.


kolesnuk_stepanКолесник Степан Павлович (нар.1932 р.) – український публіцист, журналіст, член Національної спілки журналістів України. Лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1992).

З червоним дипломом закінчив факультет журналістики КНУ ім. Шевченка у 1958 році. У різний час працював у газетах “Молодь України”, “Радянська Україна”, “Літературна Україна”, журналі “Україна”. Автор багатьох книжок нарисів та оповідань, численних гострих і актуальних публіцистичних виступів у пресі.

До січня 2013 року працював спеціальним кореспондентом газети “Сільські вісті”. Його публікації проти свавілля влади й «нових» українців багатьом людям допомогли повернути справедливість.


leshcenkoЛещенко Сергій Анатолійович (нар.1980 р.) – у 2003 році закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кар’єру журналіста почав в 2000 році з випробувального терміну в програмі новин «Репортер» на телеканалі «Новий канал» під керівництвом Андрія Шевченка. У вересні 2000 року став кореспондентом інтернет-видання «Українська правда». Продовжував працювати у редакції регіональних новин «Нового каналу» до весни 2001 року, поєднуючи цю роботу з роботою в «Українській правді». У березні 2001 звільнився з «Нового каналу». У 2002 році став заступником головного редактора «Української правди». Відомий своїми журналістськими розслідуваннями щодо корупції в українській політиці. У 2010 увійшов до складу руху «Стоп цензурі!», мета якого — відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури та перешкоджанню професійній діяльності журналістів в Україні.
У 2012 став членом руху «Чесно», діяльність якого була спрямована на контроль за прозористю та відкритість представників влади. У 2012 році навчався у Великій Британії у рамках стипендіальної програми Меморіального фонду Джона Сміта (John Smith Fellowship). У 2013—2014 роках проходив стажування у Фонді підтримки демократії (NED) в м. Вашингтон, США за програмою імені президента Рейгана та конгресмена Фассела. Також у 2013 році брав участь у літній програмі Draper Hills Fellows Program при Стенфордському Університеті, США.
2014 року обраний народним депутатом України VIII скликання від партії Блок Петра Порошенка. Очолив підкомітет з питань міжнародного співробітництва та імплементації антикорупційного законодавства Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.


mazurМазур Алла Григорівна (нар.1965 р.) – телеведуча новин (ТСН) на каналі “1+1”. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Шевченка.

Працювала на Українському радіо кореспондентом, завредакції, ведучою програм головної редакції інформації Першого каналу Українського радіо. Готувала й вела радіомарафони: з нагоди річниці Чорнобильської катастрофи та під час виборів Президента України 1991 року. Під час роботи на радіо була також ведучою радіопрограми «Від міста до міста».
1993 року її запросили на УТ-1 вести інформаційні програми УТН. Вела перше вітчизняне ток-шоу на економічні та політичні теми «Перехрестя» (українсько-американський проект), була автором і ведучою телевізійного публіцистичного серіалу «Інвестиційна історія» (українсько-словацький проект).
З січня 1997 року веде «ТСН» на каналі «1+1». Саме Мазур була ведучою першого в історії ефіру ТСН 1 січня 1997 року.

Нині веде тижневу інформаційно-аналітичну програму «ТСН. Тиждень».

У 1999 році отримала орден “Княгині Ольги” ІІІ ступеня. Тричі поспіль – у 2010, 2011 і 2012 роках – отримала премію “Телезірка” як найкраща ведуча інформаційно-аналітичних програм. Чотири рази – у 2001, 2003, 2010 та 2012 роках – отримала Національну премію України в галузі телебачення “Телетріумф” у номінації “Краща ведуча інформаційних програм”.


Москаленко А.З.Москаленко Анатолій Захарович (1934-1999 рр.) – закінчив факультет журналістики Київського університету, український письменник, журналіст, заслужений журналіст України, перший директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
Працював у газетах «Соціалістичний Донбас», «Радянська Україна», в апараті ЦК КПУ (зокрема, помічником другого секретаря ЦК КПУ І. З. Соколова).

1984 року став деканом факультету журналістики, а згодом директором Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Керував факультетом, а потім Інститутом журналістики майже 20 років, є автором багатьох підручників, за якими тепер навчають майбутніх журналістів. Його вважають засновником сучасної української журналістики.
В останні роки життя працював радником Президента України.

Після довгої хвороби пішов із життя 13 листопада 1999 року. Похований на Байковому кладовищі.

Творча діяльність професора була відзначена високими державними нагородами – орденами “За заслуги” III ступеня, “Ярослава Мудрого”, “Святого Володимира” та званням “Заслужений журналіст України”.


mostovaМостова Юлія Володимирівна (нар.1968 р.) – українська журналістка, головний редактор часопису  “Дзеркало тижня”.

Закінчила факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка в 1991 р.

З серпня 1991 по 1992 рік працювала завідувачем міжнародного відділу в газеті «Київський вісник».
З березня 1992 по 1995 рік — оглядач в Україні, агентство Франс Прес (AFP, Франція).
З червня 1992 по 1994 рік — міжнародний оглядач, газета «Киевские ведомости».
З жовтня 1994 по 2011 рік — заступник головного редактора, редактор відділу політики, газета «Дзеркало тижня».
З січня 2011 року — головний редактор тижневика «Дзеркало тижня. Україна».

Спеціалізується на темах внутрішньої політики та відносин між США, Україною та Росією.


oliynykОлійник Борис Ілліч  (1935 – 2017 рр.) – український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури. Герой України (2005). Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України.

Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка в 1958 р.

Автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо». Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опубліковано в 1948 році. Перша збірка його лірики — «Б’ють у крицю ковалі» (1962) — книга про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом. Творчий доробок поета нині — понад сорок книг. Найвідомішими вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).


SymonenkoСимоненко Василь Андрійович (1935-1963) – український поет і журналіст, шістдесятник.               

Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка в 1957 р. Працював у газетах “Черкаська правда”, “Молодь Черкащини”, був кореспондентом “Робітничої Газети” на Черкащині.

Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

1962 року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).


KoshkinaСоня Кошкіна (справжнє ім’я – Василенко Ксенія Микитівна, нар. 1985 р.) – українська журналістка, співвласник та шеф-редактор інтернет-видання “Lb.ua” (“Лівий берег”). Автор книги “Майдан. Нерозказана історія”.

У 2007 році закінчила Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Працювала в газеті “День “, в інтернет-виданні ” Обозреватель”. У червні 2009 року, залишивши «Обозреватель», стала шеф-редактором і співвласником інтернет-видання «Лівий берег».

Під час Євромайдану підтримувала протестувальників. У лютому 2015 року опублікувала книгу «Майдан. Нерозказана історія». У книзі Ксенія виклала власне бачення планування і розгону студентських протестів, а також ключових подій Майдану. Зокрема, хто влаштував бійню на Банковій 1 грудня і спробу розгону Майдану 10 грудня, хто доставив з Росії в Україну «гуманітарний вантаж» (13 тисяч гранат), який застосовували проти Майдану, який наказ отримали снайпери, хто розстрілював героїв Небесної сотні, якими були останні години Віктора Януковича як президента і хто допомагав йому втекти.


StogniyСтогній Костянтин Петрович (нар. 1968 р.) – закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка в 1994 р.
Працював у американському тележурналі National Geographic, де координував програму «По країнах колишнього СРСР». Разом із французькими колегами вів радіорепортажі із зони Придністровського конфлікту.
З 1998 по 2004 роки працював на телеканалі «Інтер». Його авторські програми та репортажі про резонансні кримінальні події, історичні розслідування, випуски з «гарячих точок», завжди мали високий глядацький рейтинг. На «Інтері» Стогній створив й власні програми. Перший проект — інформаційна щоденна програма «Вовремя».
Проте популярність К. Стогній здобув завдяки програмі «Кримінал», що виходила на «Інтері».
У 2005 році Стогній очолює Студію документальних фільмів та спеціальних проектів. Темами «Спецпроектів» Костянтина Стогнія на телеканалі «Інтер» були в основному історичні події. В цей же час «Інтер» починає трансляцію нової авторської програми Стогнія «Чергова камера».
У 2008 році К. Стогній створив власне журналістське агентство розслідувань «Ж.А.Р.А». Студія виробляє його новий авторський проект «Надзвичайні новини» для телеканалу ICTV.
Проект «Надзвичайні новини» у 2009 році став лідером у номінації «програма року» щорічної премії «Людина року». А ведучий «Надзвичайних новин» Костянтин Стогній отримав звання «Журналіст року у галузі електронних ЗМІ».
У 2009 році розпочалася трансляція нового проекту К. Стогнія «Країна має знати» на каналі ICTV.
З 2003 року Костянтин Стогній почав створювати власні документальні фільми. Він працює в «гарячих точках» світу та знімає резонансні події та стихійні лиха: падіння «Шаттла», цунамі у Таїланді, звільнення захопленого піратами судна «Фаїна». Зони бойових дій також у полі зору Стогнія: Косово, Ірак, Сомалі, Афганістан, Придністров’я.
Всього К. Стогній створив понад 480 документальних проектів.
У 2011 році Костянтин Стогній спробував себе як продюсера багатосерійного фільму «Картина крейдою». Це перший в Україні фільм, в основу якого покладені реальні кримінальні справи. Прем’єра фільму «Картина крейдою» відбулася 16 грудня 2011 року з високим рейтингом. Транслювався фільм на каналі ICTV.
У березні 2012 року Костянтин Стогній організував нову експедицію до Мехіко та Гватемали. Майже місяць Стогній разом зі своєю командою перебував у цих двох країнах. Та за цей час вони зробили кілька відкриттів. Наприклад, експедиція виявила руїни стародавнього міста Атлан на дні озера Ісабаль у Гватемалі. Після своєї подорожі Стогній створив новий документальний фільм про календар Майя — «Майя. Конец света», прем’єра якого відбулася на каналі ICTV. У 2013 році Костянтин Стогній здійснив подорож до Японії та зібрав матеріал для нового фільму, який буде присвячено японській мафії Якудза.


TaranТаран Лідія (нар.1977 р.) – українська телеведуча на каналі  1+1.

Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету ім Т.Г. Шевченка з червоним дипломом. 

1994–1995 — ведуча інформаційно-розважальних програм радіо «Промінь», «Довіра».
1995–1998 — редактор та ведуча програм на кількох радіостанціях.
1998–2004 — ведуча на «Новому каналі» («Репортер», «Спортрепортер», «Підйом», «Гол»).
2005–2009 — ведуча на «5 каналі» («Час новин»).
З 2009  — ведуча на каналі «1+1» («Я люблю Україну», «Сніданок з 1+1», «ТСН») та 2+2 («ПроФутбол»).

Брала участь у третьому сезоні проекту «Танцюю для тебе».


FroliakФроляк  Олена (нар. 1968 року) – українська журналістка, телеведуча, головний редактор інформаційної служби каналу ICTV.

Закінчила факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 1992 р.

Вперше спробувала себе у ролі журналіста у шкільній газеті «Радянська Гуцульщина», потоваришувавши з її головним редактором Ліною Городенко. Саме вона спрямувала професійний вибір Олени Фроляк у бік журналістики.
Після роботи на районну газету поїхала до Києва на практику. Перший сюжет зробила про аеропорт. Після отримання диплома не залишилася працювати в столиці, а поїхала до Івано-Франківська. Три роки на місцевому телебаченні були сильною телевізійною школою для Олени Фроляк. Бажанню рухатися вперед відповідало запрошення однокурсника Миколи Княжицького переїхати до Києва і спробувати себе у всеукраїнському інформаційному контексті, і зокрема на ICTV, де ведуча працює вже понад 15 років.
На сьогодні очолює інформаційну службу телеканалу ICTV, ведуча інформаційного випуску «Фактів». Програма «Факти» на чолі з Оленою Фроляк у 2015 відзначила свій ювілей – 15 років. З 2003 року заслужений журналіст України.


chornovilЧорновіл В’ячеслав Максимович (1937-1999 рр.) – український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в’язень СРСР. Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка в  1960 р. Випускав у Львові підпільний журнал “Український вісник”, у якому друкував матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву.
Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.
Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Кілька разів ув’язнений за «антирадянську пропаґанду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990-1992 рр. — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р.
Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). З 1992 р. і до смерті — голова Народного Руху України. З жовтня 1991 — Гетьман українського козацтва. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
Загинув 25 березня 1999 року за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї.


ShevchenkoШевченко Андрій Віталійович (нар.1976 р.) – український громадський діяч, політик та журналіст. Народний депутат України.

Закінчив Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка в 1999 р. з червоним дипломом.

Працював у газетах “Наш час”, “Українські вісті” (Канада), “Час” (“Time”), “Наша Україна”, а також на українських телеканалах (“1+1”, “Новий канал”, “5 канал”). Був кореспондентом американського радіо “Голос Америки”.

Активний учасник Євромайдану — приєднався до протестів у перший вечір — 21.11.2013, учасник оборони Майдану 11.12.2013 та 18-20.02.2014 р. Впродовж протестів займався звільненням євромайданівців від незаконного затримання, захистом євромайданівців під час їхнього перебування у лікарнях, СIЗО, судових процесах.
24 вересня 2015 року Президент Порошенко призначив Шевченка послом України в Канаді.
8 вересня 2017 року — представник України в Міжнародній організації цивільної авіації (за сумісництвом).