Рущак Олександр Олександрович (19.06.1951 (м. Летичів, Хмельницька обл. – 12.08.2022, м. Київ. Причина смерті – раптова зупинка серця. Похований на Байковому кладовищі – відомий український журналіст, письменник, перекладач. Член СЖУ (з 1976), член НДП (з 1998).
Родина
Батько – Олександр Дем’янович (1931–1961) – робітник, Летичівський цегельний завод.
Мати – Віра Іванівна (1923–1991) – медпрацівник, Летичівська райлікарня.
Одруження
Яковенко Лідія Володимирівна (1948–1998) – заступник головного редактора, газета “Факты и комментарии”.
Попова Наталія Василівна (1957), закінчила КДУ ім. Т. Шевченка, викладач англійської мови, заступник директора школи.
Дочка – Валентина (1974) – юрист.
Онук – Богдан.
Сестра – Євгенія.
Освіта
факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка (1976).
Робота
1967–70 – кореспондент, завідувач відділу, редакція Старосинявської р-ної газети “Колос”.
1970–72 – служба в армії, м. Архангельськ.
1972–76 – студент, Київський ун-т ім. Т. Шевченка.
07.–12.1976 – кореспондент, газета “Вінницька правда”.
12.1976–02.82 – редактор, газета “Комсомольське плем’я”, м. Вінниця.
1982–84 – заступник редактора, газета “Комсомольское знамя”, м. Київ.
1984–94 – головний редактор, журнал “Ранок”, м. Київ.
1994–98 – головний редактор, газета “Україна. Європа. Світ”.
1998–99 – головний редактор, газета “Україна і світ сьогодні”; газета “Сегодня”, заступник головного редактора (з 1999).
2000–2001 – головний редактор, видавництво «Фокус подій».
2001–2002 – шеф-редактор, газета «Правда Украины».
2003 – головний редактор, міжнародна газета «Дипломатический мир».
Автор перекладів з французької творів Ж. Сіменона, Б. Клавеля, М. Моно, Бернара Клавеля та ін.
Володів французькою мовою.
Нагороди:
2011 р. – золота медаль «Незалежність» за вагомий внесок у розвиток української журналістики;
2018 р. – Почесна грамота Кабінету Міністрів України за вагомий внесок у забезпечення розвитку образотворчого мистецтва та високу професійну майстерність;
2021 р. – медаль «За Гідність та Патріотизм», за вагомий внесок у державотворення та розвиток української журналістики.
Захоплення
книги, шахи.
Спеціалізація
політика, соціальні проблеми, художній переклад.
Джерела
http://static.rada.gov.ua/intranet/ukrzmi/human/0048654.htm
https://www.facebook.com/aardipmir
КОМЕНТАРІ ДРУЗІВ ТА КОЛЕГ
Михайло каменюк:
Світлій пам’яті товариша
12 серпня цього року у Києві перестало битися серце відомого журналіста і літератора, багаторічного керівника засобів масової інформації України Рущака Олександра Олександровича.
[…]
Наш товариш був полум’яним патріотом України, невтомним захисником нашої державності, великого резонансу до останнього дня життя набувала його гостра, безкомпромісна публіцистика на інтернет-платформах.
Він був високоінтелігентною, надзвичайно скромною і порядною людиною, глибоким знавцем історії рідного краю, плодовитим творцем, Майстром Слова, вихователем творчої молоді.
Світла пам’ять про Олександра Рущака житиме в наших серцях.
Микола Луків, Михайло Каменюк, Вадим Вітковський, Надія Опариста, Олександр Гордієвич, Василь Паламарчук, Віктор Цимбал, Леонід Миколайчук.
Віталій Довгич:
Поховали Сашка РУЩАКА.. ..
Опівдні провели в останній Шлях бойового Журналюгу Руща-РУЩАКА. Для когось – Олександр Олександрович. Для когось – вічний голред євроінтеграційного спрямування. Для когось – навіть (цитую) “другий тато”. А для мене – друг-одногрупник-франкофон… Рівно 50 літ і зим…
Олена Матушек:
…Проклятуща війна!!!…
Забирає… гребе… руйнує…
…пекло пекельне посеред світу цілого…
Вбиває скрізь, не цілячись… поцілює – в кращих…
…Можна і не на полі бою, а – посеред міста квітучого впасти, убитим війною..
…Саша Рущак, СанСанич – вічним здавався… Був у твоєму житті – ще із студентських років Шевченківського університету… Пізніше – ще десять спільних років роботи у журналі «Ранок», а усі інші літа – просто БУВ… і серце завжди знало – він Є… Він просто – НЕ МОЖЕ НЕ БУТИ… Бо він –РУЩАК…
Запальний, суперечливий, але – завжди заклопотаний, у трудах, у справах, у боротьбі. На стороні Добра і Справедливості… Бо він – боєць…
Про його конкретні справи життєво-творчі – говорити-не переговорити… ФБ спалахнув численними спогадами і гірким відчаєм втрати…
З 2014 – мету і задачу щодення бачив у непохитній боротьбі з «недоцарьком» «недоімперії» (улюблені визначення СанСанича)… Серед багатьох творчих задумів – майже реалізований міжнародний проект Рущак-Святченко-Матушек – три повноцінних художніх видання «ранківців» – три книги. Три долі. Три різні мистецькі напрямки – публіцистика, поезія, неповторний коллажно-прикладний світ арт-бачення… Майже реалізований… Мріяли про презентацію…
…Дзвінок з далекої Данії: «Ну як же так, Лєна?!! Ну як же так??… Ми ж учора вночі з ним говорили!…»
…НУ ЯК ЖЕ ТАК??? – і досі кричу у простір і ридаю разом із київською грозою – зливою…
«А отак» – відгукується Небо… Війна… проклятуща… Не кожне серце витримує…
P.S. Сашо, дорогий СанСанич – а це тобі – уклінне відлуння нашого (твого, виболеного, Проекту) – поетичне слово Сергія Святченка, харків’янина, отой вірш, що так потряс тебе у нічних розмовах із шанованим( улюбленим нами всіма) художнім редактором колишнього «Ранку», а нині – всесвітньо відомим художником … скупі рядки – які пульсують у Небесних просторах болем і люттю до ворога і – до твоєї, такої передчасної, смерті…
Живемо! Будемо жити… бо Україна – не може не жити… Бо з Небес тримають її духовну міць кращі сини і дочки, з яких би фронтів не піднялися їхні душі у засвіти… переможемо…
Ольга Бетко:
Страшне горе і не можна повірити … помер Олександр Рущак, наш дорогий СанСанич, який був найкращим босом в світі, для всіх ранківців , і не лише… Я про нього книгу могла б написати , цілком із слів подяки і захоплення, але зараз нема слів … Всі думки і молитви з його дружиною Наталією, з родиною …
Nadiya Yanivska:
Пам’яті друга. Олександр Рущак. Це неймовірна втрата. Години дві тому мене повідомила про його смерть його дружина Наталя Natalia Popova . Це втрата не лише для родини і друзів, а й для всієї України. Помер талановитий письменник, історик і журналіст, не дописавши свою нову книгу «ВЕСЬ СВІТ В КРАПЛИНІ СЛЬОЗИ» про Україну.
Victor Voitovych:
Відмовляюсь вірити!
Він був моїм добрим другом, порадником, колегою. Світла пам’ять Світлій Людині»
Антоніна Palahniuk:
Виставка у Будинку художника …
Художники Донбасу: «Залишаємося з Україною в серці».
Організатори проекту, волонтери – Олександр і Наталія Рущак – доклали багато зусиль, щоб твори художників з окупованих територій були представлені так вагомо.
Ми вперше побачили таку художню збірку від людей, що через військову агресію на сході країни втратили свої домівки. Вони не зламалися! Вони продовжують творити! З вірою у серці, що війна неодмінно закінчиться, і Україна буде вільною!
Виставка у будинку художника
Художники Донбасу: «Залишаємося з Україною в серці» (2017 рік) стала помітною подією не тільки у культурно – мистецькому, а й в суспільно-політичному житті нашої держави, вона стала найбільшою за всю історію виставкою творчості художників Донбасу у Києві.
(Весь матеріал про виставку у ФБ, Олександр Рущак , 2017 рік, серпень)
На фото: Олександр Рущак з дружиною Наталією під час виставки: Художники Донбасу – «Залишаємося з Україною в серці».
Оlga Betko:
Сансанич був дуже близький друг, не просто колишній бос. Але як начальник, Сансанич був просто один в своєму класі. Він був попереду свого часу, майже в усьому. Виштовхував нас в поїздки за кордон, щоб дивилися світ і розвивалися. Народилася дитина – дав можливість мені працювати з дому (це було нечувано). Поїхала вчитися до Лондона – зберіг за мною робоче місце, щоб не хвилювалася … І так далі … Величезний список того, за що я йому вдячна, і не певна, чи я це сказала …
Михалыч Ильченко:
Талановитий редактор, журналіст від Бога, порядна людина, поліглот… Свого часу безкорисливо і щиро простягнув мені руку допомоги… Ніколи цього не забуваю і завдячуватиму завжди…
Ліна Кущ:
… знала Олександра як дуже талановиту людину, і він не шкодував сил, аби допомагати іншим. Пам‘ятаю наше спілкування під час підготовки виставки донецьких і луганських художників у Києві. Це була незвичайна подія, навіть не уявляю, як це все вдалося організувати.
Olga Betko:
Так, ту виставку тільки він міг підняти. Очолив підготовку як волонтер, організував інших, і дуже пишався тим, що врешті-решт все вийшло так успішно. Він був просто один в своєму роді, дійсно незамінним.
Тетяна Хорунжа:
Неймовірний, сильний, розумний, порядний, добрий, турботливий – він був цілим світом, який тримав нас разом в колективі й житті, був опорою в дружбі, що триває багато років.
Liubov Rusalkina:
Так багато є світлого та хорошого про Сашу згадати. Вмить полетіли спогади. Як відслуживши в армії, зайшов симпатичний юнак до нашої великої аудиторі у жовтому корпусі Київського університету. І вже за тиждень усі знали: новенький досконало володіє французькою і майже чемодан публікацій має. Приязний, талановитий, працелюб неймовірний, сміливий у поглядах, толерантний Правдолюб. А доля ж – не така й легка: рано тата втратив. Після університету ми якось усі розлетілися за різними обласними адресами. Та мене, уже в Херсоні, об‘єднувала з Рущаком молодіжна журналістика. Відстежувала, читала, вчилася у Вінницького редактора Рущака. Я тримала в таємниці, що він узяв на роботу нашого унікально талановитого однокурсника Валерія Лазаренка. Це одного з тих, яких після покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку в заборонену на ті часи дату, наступного дня ми вже в аудиторії не побачили… Сашко про це так відкрито написав у своїх подетальних спогадах про ті часи, про людей хороших за суттю, змістовних, але так незаслужено стражденних. Утім, він сміливо писав не тільки про хороших…Читала. Знаю. Ми обмінювалися бандеролями-посилками, Сашко надсилав свої публікації в поважних виданнях, я – свої, з нині стражденного Херсона. А скільки глибинно важливих проектів він зреалізував, підтримуючи людей талановитих. Зокрема, біженців із Донбасу. І завжди поряд із ним – його Наталочка. Сашко давав мені крила. І не тільки мені, а й моєму Русалкіну. Про нього знають наші діти і дорослі внуки. Знали, як ми мріяли зустрітися. Спершу з рідними, а наступного дня заночуємо у Саші й Наталочки. І говоритимемо, говоритимемо… Не судилося… Але він встиг, навіть у часи такі не вельми для творчості натхненні, зробити добра багато.
Ось тільки два дні тому оприлюднив на загал свою обширно деталізовану розповідь-репортаж про зреалізований в Європі проект українських художників на підтримку ЗСУ. У планах були книжкові видання, проекти з фотохудожниками. Коли все це встигав? Знаємо, ночами писав. Ще й ранками надсилав оберемки троянд. У вайберівських картинках. Але запевняв: сам виростив. Дорогі мої друзі однокурсники! Прошу: я так далеко від Вас, щоб бути в середу поряд, але ви додайте до свого горя-співчуття і мою сльозу гірку. Обійміть Наталочку, донечку, сестричку, внука. Скажіть, що ми всі тяжко горюємо. Світла, щира пам‘ять моєму осонченому однокурсникові – Сашкові Рущаку.
Mykola Movchan:
Щиро Вам дякую, Дорогий Олександре Олександровичу, за те, що Ви мене сформували як журналіста-міжнародника, запросивши працювати в Вашу прекрасну газету «Україна. Європа. Світ» у далекому 1997 р., за Ваші науку, знання та професіоналізм, за Вашу людяність, доброту та порядність, за Ваше Велике Серце та Величну Душу!
Коментарі закриті.