ІВАНЕНКО Володимир Григорович (16.01 1947, с. Василівка, Штепівського (тепер – Лебединський) р-ну, Сумська обл.)
Кандидат філологічних наук, доцент, журналістикознавець, літературознавець, перекладознавець, мистецтвознавець, літературний і мистецький критик.
Закінчив ф-т журналістики Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова за спеціалізаціями літературна робота в газеті, міжнародна журналістика та американознавство (1970).
Працював власним кореспондентом у Москві, літературним працівником газети «Літературна Україна» (1966–70); кореспондентом газети «Радянська Україна» (1970); «Вечірній Київ» (1970–71); редактором відділу журналу «Народна творчість та етнографія» (1971–72); завідувачем відділу культури газети «News from Ukraine (1972–75).
В КДУ: 1974–77 – викладач-погодинник кафедри стилістики; 1975–77 – помічник ректора університету; 1977–84 – викладач кафедри стилістики; 1984–91 – викладач, доцент кафедри теорії і практики партійно-радянської преси факультету журналістики. Читав лекційно-практичні курси: «Теорія і практика перекладу», «Теорія і практика редакторської майстерності», «Аналітичні жанри», «Основи наукових досліджень» та «Теорія і практика журналістської творчості». На початку 80-х рр. працював також заступником декана з міжнародних зв’язків, 1984–90 – заступник декана ф-ту журналістики з наукової роботи. Був ученим секретарем Науково-методичної ради з журналістики Мінвузу України й координатором з наукових досліджень Науково-методичної ради з журналістики при Держкомосвіти СРСР. Відповідальний секретар наукового збірника «Журналістика». В 1990 – читав лекції з питань свободи слова в СРСР у Мічіганському, Гарвардському та інших університетах США.
Основні напрями наукових досліджень під час роботи в університеті: Теорія і практика перекладу; Критичний аналіз і оцінка перекладних творів (Критика перекладу). Праця в галузі критики перекладу була першою роботою на теренах СРСР і другою у світі (після Катаріни Райс, Німеччина); Теорія і практика редакторської майстерності; Теорія і практика журналістської і публіцистичної творчості; Теорія, методологія і організація наукових досліджень з журналістики (Журналістикознавство). Обґрунтував і увів в обіг термін «Журналістикознавство».
Захистив кандидатську дисертацію «Майстерність і новаторство Лесі Українки як літературного критика і публіциста» (1986).
1990–91 – голова Київської організації Спілки журналістів України, співголова робочої комісії Верховної Ради України для підготовки проекту Закону України про пресу та інші засоби масової інформації. Один із активних ініціаторів і реформаторів Спілки журналістів СРСР (разом з М. Полтораніним та А. Єжелєвим). Голова Статутної комісії Спілки журналістів України.
Має премії Спілки журналістів України.
Автор 3 монографій, понад 500 наукових і науково-популярних публікацій, близько 3,000 журналістських публікацій.
Осн. праці. Практикум з редагування телевізійних передач / У співавт. (К., 1982); Українська журналістика-89 (К., 1990).
Літ.: Скакун В. Літературна Сумщина (К., 1995); Голод Ю. Енциклопедичний довідник «Сумщина в іменах» (Суми, 2003, с.174).
І. М. Забіяка
Коментарі закриті.